Коли так він молився, один із наближених узяв ножа й відрізав чесну його голову — і так закінчив святий подвига мучення, віддав у руки Божі святу свою душу. Чесне ж його тіло, роздроблене й кинуте, на землі лежало до ночі; вночі ж благовірні люди зібрали всі частки і з іншим тілом укупі поховали, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
У той-таки день пам'ять преподобного отця нашого Паладія, якого не раз згадувано у Лимонарі.
І преподобного отця нашого Романа, який поза містом Антіохією в малій келії зачинив себе і до старості боговгодно жив. Той ніколи не користувався вогнем ані світлом в усі дні життя свого, а харч йому був: хліб, сіль та вода, та й того стільки вживав, аби лиш із голоду не померти. Одежу мав волосяну, гостру, всередині ж важкими обкладена залізами; мав же благодать цілити хвороби й багатьом користь давав; та й до Господа відійшов.
І святих преподобномучеників сімнадцятьох отців, котрі в пустелі Сенаридській були схоплені від Арахіївоєводи і постраждали від Авеніра, царя індійського. Про них дивись у житії преподобних отців Варлаама та Йоасафа індійських, цього ж місяця, 19-го дня.
У цей-таки день спогад знамень та чудес, що були від ікони Пречистої Владичиці нашої Богородиці у Великому Новгороді, про що дивись у житії святого Івана, архиєпископа Новгородського, вересня-місяця в 7-ий день, на сторінці 505а.
І пам'ять того, що між святих, отця нашого Якова, єпископа Ростовського.
І віднайдення чесних мощів святого благовірного князя Всеволода, названого в святому хрещенні Гавриїлом, псковсього чудотворця.
Місяця листопада в 28-ий день
Житіє і страждання святого преподобномученика та ісповідника Стефана Нового, який за святі ікони постраждав
Вітчизна преподобного Стефана була місто Константинополь, батьки його були благочестиві і вельми вбоголюбні. Коли ж народили дві дочки, сумували, оскільки не мали сина: більше-бо бажали бути батьками чоловічої статі, аніж жіночої. Про це старанно молилися Богові і творили численні милостині. А найсильніше дружина, ніби друга Анна, матір Самуїлова, її ж бо також було ім'я Анна, виливала перед Богом серце своє слізними молитвами, просячи з висоти такого дару, щоб змогла мати сина. Якось у п'ятницю стояла у Влахернській церкві на молитві, звернула очі свої на ікону Пресвятої Богородиці і до неї, як до живої, із плачем заговорила, молячи, аби подала їй народити сина, і пообіцяла, що коли такого дару сподобиться, принесе його в дар Єдинородному Синові і Слову Божому, воплоченому від Пречистої. З такою обітницею довго молилася й численні сльози виливала, та й задрімала трохи, і в тому дріманні побачила Владичицю нашу, Пречисту Богородицю, яка сіяла невимовною красою, та й мовила до неї: "Відійди з миром, жінко, маєш-бо в череві сина за проханням твоїм". Це сказавши, Владичиця невидима стала. Жінка ж, ніби від жаху отямившись, наповнилася великої радості і, відійшовши в дім, пізнала з часом, що зачала в череві. У той час царював у греків Анастасій — не той, котрий у минулі літа після Зинона настав, єретиком був і загинув, уражений блискавкою, а другий Анастасій, у пізніші літа, який був благочестивий, — і вибраний був та виведений на престола патріяршого в Царгороді святий Герман.
І пішли люди до церкви святої Софії, бажаючи бачити нововибраного патріярха. Рушила з чоловіком своїм і Анна, вагітна бувши, і коли стояла вона в церкві, трапилося патріярхові мимо йти. Вона ж заволала до нього: "Благослови, отче, зачате у тілі мойому!" Патріярх же, на неї зирнувши й провидівши внутрішніми очима те, що має статися, сказав: "Хай благословить те Господь молитвами святого первомученика". Тими словами прорік, що має народитися дитя чоловічої статі, тезоімените святому першомученикові Стефану. Ще й чудом підтвердив те пророцтво, бо, коли слова ті віщав, побачила жінка, як сама згодом розповідала всім із клятьбою, вогненний полумінь, котрий із вуст його зі словом вийшов, і з того довідалася, що пророцтво його має бути правдиве.