Назавтра, коли настав день, вийшов цар зі своєї палати, сів на видовищнім місці, зібралося й безліч людей, і повелів вивести із темниці цнотливу Анну всім на очі, голу, і купи палиць перед нею покласти, а псевдосвідка, рабиню її, поставити перед нею. Стала, отож, неповинна жінка перед очима всіх гола, у самий сором, як у ризу, одягнена. І коли спитали її про те наклепне діло, мовчала, наслідуючи Господа свого, Котрий не давав відповіді тим, що судили Його неправедно. Безсоромна ж її рабиня неправдиво засвідчила, що мовлене річ є істинна. Відтак примушувано блаженну Анну, щоб конечно виповіла, що Стефан грішив із нею. Вона ж, мов ягниця супроти того, що стриже її, буває безголоса, так само не розтулила вуст своїх. Розгнівався мучитель і, ярим оком на неї глянувши, назвав її блудницею, відтак повелів розтягти її на землі і палицями нещадно бити. Простягнена була від чотирьох сильних воїнів і бита полицями по хребту та по животі довгий час. Приймаючи такі рани, Анна нічого іншого не говорила, тільки: "Не пізнала чоловіка, про якого говориш, не пізнала! Господи помилуй!" — і бита була стільки, що ледве дух залишився у ній. Мучитель же, бачачи, що ніяк не зволяє вона виказати щось лихе на Стефана і вже ледве дише, встав із престолу й відійшов поспішно до палати, повний сорому. Анну ж повелів одвести в один монастир порожній, що був у місті, і там її зачинити, де й померла вона доброю смертю й перейшла до Господа.
Міркував цар безперестанку, в який спосіб уловити Стефана, щоб зміг його, ніби лиходія, ославити. Закликав, отож, одного милого собі юнака, на ймення Григорій, який вірно служив у палаті, і, зустрівшись із ним осібно, рече до нього: "Яку маєш любов до мене, о Григорію?" Відповів юнак: "Безмежну!" Рече ж цар: "Чи можеш заради тієї до мене любові на смерть дерзнути за мене?" Відповів юнак: "Щиро готовий померти за твоє здоров'я". Цар же радісно й любо поцілував його й мовить: "Це новий Ісаак". Тоді рече: "Не велю тобі вмерти за мене ані не хочу, щоб якось зле постраждав заради мене. Тільки одне учини: швидко піди на Авксентієву гору до такого собі Стефана, який недостойний будь-якого спомину, і вмоли його, хай постриже тебе в іночого чина і до своїх ченців хай тебе причислить. Коли ж це учинить, тоді до нас спішно повернися". Юнак старатливо обіцяв те вчинити і, наставлений бувши численними хитрими царськими словами, пішов на названу гору. Прийшов уночі і, ставши близько монастиря преподобного, почав зворушено волати: "Помилуйте мене, помилуйте, християни, які тут живете, помилуйте мене, що зблудив із дороги і не знаю, як пройти в цій пустелі, щоб не впасти в якусь прірву і в зуби звірячі". Стефан же, бувши милосердний та людинолюбний, покликав інока Марина й послав його забрати того, котрий блудить у пустелі, і завести до монастиря. Приведений був Григорій, припав до преподобного, просячи благословення. Преподобний збагнув, що не простий він, почав запитувати, хто він і звідкіля. Той-бо не потаїв, що від царського двору, й оповів, що через те покинув царську службу, бо цар зблудив із правдивого шляху і всі, що слідують за ним, упадають у погибель. "Я ж, — каже, — ледве отямився і прибіг, як бачиш, старатливо до ніг твоєї святині, щоб одягнув мене в ангельського образа, якого вельми бажаю. Молю, отож, тебе, чесний отче, щоб не відкинув мене як недостойного". Блаженний-бо старець відрікався прийняти його, щоб не було якоїсь напасті від царя. Він-бо всяко вістив, що не буде за нього нікому гніву царського і настоював старанним молінням, долягаючи святому, щоб причислив його до лику та образу своїх учнів, та й сказав: "Богу даси одвіт за душу мою, коли мене сьогодні не пострижеш". Преподобний же отець від тих слів зворушився, не збагнув улесності ворожої і сказав: "Оскільки бачу тебе, дитино, що прийшов з усією щирістю, не бажаю супроти заповіді Господньої чинити і тебе, що прийшов до нас, не прожену геть". І тоді навчив його словами корисними, зняв із нього мирську одежу й одяг його в новоначалля. та й повелів йому приготуватися до прийняття цілковитого іночого образу, в який одяг його третього дня. Відтак улесник той після прийняття іночого чину втік у місто до царя. Цар же, побачивши його в іночій одежі, радий був не тому, що чин іночий любив, а тому, що знайшов вину на Стефана, аби зло вдіяти йому за постриг слуги його.