таке-бо повеління вийшло від царя: коли хто не кине каменем на Стефана Авксентіянина, той цареві є супротивний і підлягатиме покарі. Весь-бо народ зловірних од малого до старого побивали камінням убитого. Коли ж притягнене було тіло святого на волове місце, один корчемник, варячи рибу, побачив волоченого і, гадаючи, що живий іще він, схопив запалену головешку, і вдарив нею сильно в голову святого, і там витік мозок його. Один же правовірний муж на ймення Теодор, слідуючи за тим збуреним собором, бажав побачити, де кинуть багатостраждальне те тіло, і, побачивши витеклого мозка з голови святого, удав, що впав на землю, ніби перечепившись, і мозка святого таємно зібрав у чисту полотнину, сховав ув одежу свою, і знову вслід за ними побіг. Була тоді ще жива одна старша сестра преподобного Стефана, котра в одному із візантійських монастирів постриглася в іночий чин. Отож потягли тіло преподобного до того монастиря, щоб і сестра його, за царевим повелінням, кинула на нього каменем, але та, довідавшись про те, втекла зі своєї келії і сховалася у якомусь гробівці. Шукали її ретельно всюди, але не знайшли.
Відтягли-бо звідтіля тіло блаженного на місце, що звалося Пелагієне гробище, — була-бо раніше там церква святої мучениці Пелагії, яка від старості впала; потім злочестивий цар і основи її розкидав, а на тому місці повелів викопати глибоку яму, в яку вкидали трупи убогих поган. До тієї-ото ями відтягли святе те тіло, вкинули в неї й уподобили преподобного із беззаконними. Так загинув преподобний отець наш Стефан, місяця листопада у 28-ий день, у п'ятдесят третє літо від свого народження. Був-бо зранку день той світлий вельми, і сонце сяяло пресвітлим промінням. На третю ж годину дня раптово зі східного боку явилася вогненна хмара поверх тієї гори, де був монастир преподобного, відтак померкло сильно повітря над містом, і стало видно день не як день, а як ніч — пітьма велика найшла. Потому знялася велика буря й впав на Царгород великий град і побив багатьох навіть до смерті.
Цар же раніше згаданих двох братів, котрих посилав вночі до темниці забити блаженного Стефана, покарав смертю — як таких, що не послухали повеління його. По тому тих преподобних отців, котрі були зі Стефаном у темниці, погубив різними смертями. Правовірний же чоловік Теодор, котрий зібрав мозка преподобного Стефана, пішов до монастиря святого Дія і віддав того мозка таємно ігуменові, оповівши докладно йому все про святого Стефана. Ігумен же зі слізьми та зітханням вислухав, що сталося, прокляв царя як єретика та відступника; мозок же святого, як багатоцінного скарба, прийняв, уклав у чисту посудину і сховав його в церкві святого першомученика Стефана. Не втаїлося й це від усезлобного царя; один із монастиря того юнак побачив, як чесного того мозка ігуменовими руками до посудини сховано і як його таємно покладено в церкві. Після деякого часу попросив свого ігумена, щоб учинив його дияконом; ігумен же, бачачи його безчинним і дияконського сану недостойним, не послухав прохання його. Розгнівався, отож, юнак на ігумена, пішов до царя й наклепав на нього, що поклоняється мощам мертвих, і про мозка святого Стефана все докладно розказав. Цар-бо відтак повелів принести ту посудину і перед собою відчинити. Коли ж відчинили ту посудину, не знайшли чесного мозку преподобного Стефана; за Божим — бо доглядом невидимою рукою звідтіля забрано було його і сховано в місці, не відомому нікому аж досі. Юнака ж того, як наклепника, було послано у вигнання.