Згадати тут належить чудесну кару Божу, учинену тій дівиці, котра, бувши рабинею інокині Анни, набрехала на неї і на преподобного Стефана, свідчачи перед царем, ніби вони таємно сходилися вночі й чинили беззаконня нечистоти. Вона була віддана у подружжя одному сановникові, котрий збирав данини у Витинії, і, зачавши, народила двох дітей, близнят. Якось спочивала вночі на ложі із дітьми своїми, і раптово зсум'ятилися ті діти і, дивну якусь силу діставши, схопили сочки матері своєї й почали їх ссати не як діти, а як левенята чи ведмежата, що не могла мати віднятися від них, ніби від розгніваних та хижих звірів, і так по-звірячому матір свою ссали, що й умертвили. Тоді й самі, бувши єхидниним породженням, вкупі з нею померли. Така кара впала на псевдосвідкиню окаянну. А блаженний преподобний Стефан, як неповинний і чистий серцем, бачить Бога у Тройці єдиного, — Отця, і Сина, і Святого Духа, — Йому ж слава навіки. Амінь.
У той-таки день пам'ять святих мучеників, які зі святим Стефаном Новим постраждали заради святих ікон, — Василія, і другого Стефана, і двох Григоріїв, й Івана та інших багатьох, котрі перетерпіли всілякі муки.
І святого мученика Іринарха із Севастійського міста, і з ним святих семеро жон, які постраждали за Христа від князя Максима в Диоклитіянове царство.
Місяця листопада в 29-ий день
Пам'ять святого мученика Парамона і тих, що з ним були
У царство злочестивого царя Декія був на сході князь Аквілин, який вельми гонив християн. Якось той зібрав у темницю християн числом триста і сімдесят. Пішов, отож, у Валсатійську лазню й повелів вести зі собою й мучеників: мав-бо йти повз Посейдонове требище і там хотів примусити їх до ідольської жертви. Досяг, отож, поганого того требища і примушував святих довгий час, щоб принесли жертву ідолу мерзького їхнього бога Посейдона, але не зміг їх ані ласкою, ані загрозою схилити до своєї нечестивої волі. Трапилося там мимо іти одному чесному мужу, на ймення Парамон, вірою християнину; той, побачивши таку кількість святих мучеників, приготованих на заколення, став перед ідольським тим храмом і великим голосом заволав: "О, як багато праведників поганий князь заколює неповинно, бо бездумним та німим його ідолам не поклоняються!" Те сказавши, щоб усі чули, пішов своєю дорогою. Князь же, ті Парамонові слова почувши, розпалився ярістю й повелів слугам своїм, щоб догнали його та вбили. Блаженний же Парамон, того повеління княжого не відаючи, йшов собі своєю дорогою. Тут наздогнали його нечестиві слуги нечестивого князя і схопили його. Спершу — бо язика, який викрив і докорив мучителя, силою із вуст витягши, гострою тростиною пробили, тоді й в усі вуди його такі ж тростини вбили, потому списами покололи його. І так святий мученик Парамон віддав чесну свою душу в Божі руки. Тоді ж і згаданих святих мучеників триста й сімдесят при Посейдоновому требищі мечами посікли через Христове ісповідання.
У той-таки день святого мученика Філумена, який жив у царство Авриліяна в Ликаонії і жито продавав у Галатійській країні, в місті Анкирі, оббріханий був ігемону Филіксу і сповідав себе християнином. Підвішений був, і шарпаний, і у вогонь великий укинений, але, за благодаттю Христовою, здоровий вийшов, а потім нацвяхували голову його, і руки, й ноги цвяхами. І так тридцять поприщ був гонений, доки кров'ю не зійшов, знеміг та й віддав Богові духа свого.