Тоді Єгеат повелів простягти його й бити. А коли били його по троє, сім разів змінившись, піднятий був святий і приведений до судді. Рече йому суддя: "Послухай мене, Андрію, і не проливай марно крові своєї; коли ж бо мене не послухаєш, то розіпну тебе на хресті". Відповів святий Андрій: "Я хреста Христового раб є, і хресної смерті бажаю більше, аніж боюся. Ти ж вічної муки можеш уникнути, коли, випробувавши терпіння моє, увіруєш у Христа, бо я печалюся більше про твою погибель, аніж про свої страждання, бо мої страждання одним тільки днем або, найбільше, двома завершаться, твої ж муки й після тисячі літ не матимуть кінця, —
тож не примножуй собі мук, не розпалюй собі вогню вічного". Розгнівався Єгеат і повелів розіп'ясти на хресті святого Андрія, прив'язавши йому руки й ноги, — не хотів-бо прибивати його цвяхами, аби нешвидко помер, але, висячи прив'язаний, більшу щоб муку мав. Коли ж вели його мучителеві слуги на розп'яття, збігалися люди, волаючи: "Що зогрішив чоловік праведний і друг Божий? Пощо на розіп'яття ведеться?" Андрій же молив людей, щоб не чинили перепони його стражданню, ішов — бо весело, не перестаючи навчати. Коли ж прийшов на місце, на якому мав бути розіп'ятий, уздрів здалеку приготованого йому хреста і голосом великим заволав: "Радуйся, хресте, освячений Плоттю Христовою і вудами Його, наче перлами, прикрашений! Раніше, коли не був ще на тобі розіп'ятий Господь, страшний ти був людям, тепер же люблений є і приймають тебе із бажанням; знають-бо вірні, які маєш у собі веселощі і яке уготоване за тебе воздаяння. Іду ж бо відважно і з радістю до тебе, ти ж із веселощами прийми мене, учень — бо я є Того, котрий на тобі повішений був. Прийми мене, оскільки любив тебе завжди й обійняти тебе бажав. О добрий хресте! Красу і доброліпність від вуд Господніх ти взяв, здавна бажаний, дбало люблений, тебе шукав я безнастанно і ледве віднайшов тебе, вже приготованого за бажанням серця мого. Візьми-бо мене від людей і віддай мене Вчителю моєму — хай через тебе мене прийме, Котрий мене викупив Собою". Коли це сказав, стягнув із себе одежі і віддав їх мучителям. Вони ж підняли його на хреста, руки й ноги прив'язали ужівками, розіп'яли й повісили. Стояло ж навколо нього безліч людей, десь із двадцять тисяч, поміж них був і брат Єгеатовий, на ймення Стратоклій, котрий із народом волав: "Неправедно цей муж святий страждає!" Святий же Андрій, укріплюючи тих, що вірили в Христа, і навчаючи їх терпіти тимчасові муки, вчив, що немає жодної муки, достойної воздаянню, яке має бути. Відтак весь народ побіг до Єгеатового дому, волаючи й кричачи: "Не належить страждати людині святій, чесній, доброму вчителю, доброго норову, покірливому та премудрому, але належить зняти його з хреста — це ж бо другий день, висячи на хресті, не перестає навчати правди". Тоді Єгеат злякався народу, пішов відтак із ними, щоб зняти Андрія із хреста. Андрій же, побачивши Єгеата, рече: "Нащо прийшов ти, Єгеате? Коли хочеш вірити у Христа, то, як обіцяв тобі, відчиняться тобі двері благодаті. Коли ж на те тільки прийшов, щоб мене звільнити із хреста, то я, доки живий є, знятим із хреста бути не хочу; уже-бо Царя мого бачу, вже покланяюся Йому, вже перед Ним стою, але про тебе печалюся, бо чекає тебе уготована вічна погибель. Подбай щодо себе, доки можеш, щоб не в той час захотів почати, в який годі вже буде тобі!" Коли ж слуги хотіли відв'язати його, не могли торкнутися до нього, та й інших людей багато, одні за іншими, хотіли його звільнити, одначе не могли, бо руки їм мертвіли. По тому великим голосом Андрій рече: "Господи Ісусе Христе! Не попусти звільненому мені бути від хреста, на ньому заради імені Твого я є повішений, але прийми мене, Вчителю мій, Якого полюбив, Якого пізнав, Якого ісповідую, Якого бачити бажаю, у Ньому я є тим, чим є! Прийми, Господи, Ісусе Христе, дух мій у мирі, бо час уже настав прийти мені до Тебе й бачити Тебе, бажаного! Прийми, Учителю мій добрий, а не повели спершу бути знятим із хреста, доки приймеш духа мого!" Коли це говорив, тут осяяло його світло з небес, як блискавиця, — всі це бачили, — і освітило його охрест, що годі було тлінному окові людському на нього дивитися. Пробуло оте небесне світло, осяюючи його, десь із півгодини, і відійшло — апостол святий випустив духа й відійшов у світлостях постати перед Господом. Жінка ж, котра вірила в Христа, Максимілла, яка була синклітського доброродства, цнотлива й свято жила, пізнала, що святий Андрій відійшов до Господа, зняла його тіло із великою честю і, помазавши великоцінними ароматами, поклала його у своєму гробівці, в якому сама мала бути покладена. Єгеат же, розгніваний на народ, мислив, як учинити відомсту, і вирішив покарати тих, що повстали супроти нього; хотів і Максимиллу оклепати перед царем. Коли так собі гадав, раптово напав на нього біс, і посеред міста, мучений од біса, помер. Коли про те звістили братові його, котрий вірив у Христа, Стратоклію, той повелів його поховати, сам же не шукав нічого з маєтків його, кажучи: "Не дай мені, Господи мій, Ісусе Христе, щоб мав я доторкнутися чогось із добра брата мого, аби не осквернитися гріхом його, адже дерзнув забити Господнього апостола, люблячи марнотне майно".