Догнавши воїнів і побачивши святого Галактіона (зв'язаного його вели), закричала йому вслід: "Улюблений мій пане й брате, учителю мій і спасіння мого наставниче, через якого пізнала я Христа, істинного Бога, зачекай мене й не залиш убогої сестри й раби твоєї, візьми мене із собою на мучення, ту, котру вивів ти із зваби ідольської і з усієї марноти світу цього, веди мене до вінця мученичого, як увів ти в подвига іночого; згадай обіцянку свою, якою обіцявся не покидати мене ні в цьому віці, ані в майбутньому!" Воїни повернулися і схопили її, і побачив преподобний Галактіон блаженну Єпистиму, порадів на таке щире її зволення до страждань за Христа Бога і просльозивсь із радості, дякуючи Богові в серці своєму, що дав таке дерзновення сестрі його, і розпалилося серце її полум'ям божественної любові, — тож помолився потай за неї, щоб до кінця укріпити її до подвига страдальчого, аби не застрашилася вона лютого мучення. Зв'язали її воїни із Галактіоном, з ним-бо союзом духовної любові давно була зв'язана, і повели їх до князя. Коли йшли вони дорогою, навчав святий Галактіон святу сестру свою Єпистиму, кажучи: "Дбай, сестро, щоб не звабилась ніякими звабами лукавого світу, не злякайся багатьох мук, мало-бо тут потер пиш, зате вічно вінчані будемо від Господа нашого в світлиці небесній". Каже йому свята Єпистима: "Слідом твоїм піду, пане мій, і що побачу, як ти чиниш, так і я чинитиму. І вірую Господу нашому, що не має нас залишити, але тебе укріпить і мені, немічній, допоможе, щоб рівні з тобою понесла за Нього муки, — однаково постраждаю й помру й однаково насичуся, коли явиться нам слава Його". Так бесідуючи поміж себе, дійшли до княжого двору, і вийшов назустріч воїнам один слуга, говорячи: "Велить князь, щоб були стережені ці християни до ранку". І тримали святих воїни цілу ніч у вузах.
Назавтра сів нечестивий князь на судищі й приведено було перед нього преподобного Галактіона та блаженну Єпистиму. На них позирнув князь і каже: "Хто ви є, чорні?" Святий же Галактіон відповів: "Християни ми є і чорноризці". Князь же рече: "А хто є Христос?" Відмовляє святий: "Христос є Бог істинний, Котрий створив небо, й землю, й усе, що на них". Князь мовить: "Коли Христос ваш усе сотворив, то що є наші боги і що сотворили?" Відповідає святий: "Богі ваші є каміння, і дерево, і річ тлінна, і не вони когось сотворили, а їх самих зробила людська рука, ви ж поклоняєтеся ділові рук людських і пошановуєте за богів, їх-бо самих собі від різних речей зробили". Тоді князь до наближених сказав із гнівом: "Роздягніть огудника того і бийте його жилами міцно!" Коли ж били святого Галактіона, плакала свята Єпистима і докоряла князеві, кажучи: "О немилосердний мучителю, чи не соромишся мучити неповинного раба Божого й уражати ранами таке висушене постом його тіло?". Мучитель же каже: "Оголіте й цю і бийте її міцніше!" Коли ж безсоромні слуги стягували з неї іночі одежі й оголили її до волосяниці, сказала свята до князя: "Проклятий ти будь, безсоромний мучителю, бо голизни моєї з дитинства ніхто не бачив, а ти велиш голу мене перед усіма людьми поставити! Нехай осліпнуть погані очі ваші, щоб не бачили дівочої голизни моєї!" І тоді за словом святої осліп князь, і всі, що були із ним, осліпли, і шукали кожен руками своїми стіни й провідника, і не було із них жодного, хто б світ бачив. Відтак злякалися усі, закричали, кажучи: "Спаси нас, раба Христова, од тьми цієї, і повіримо у Бога твого!" Свята помолилася Богові, і знову всі прозріли. І повірило п'ятдесят і три душі, одначе князь, хоча й прозрів тілесними очима, але душевними більше осліп, біс-бо йому нашептав, щоб таке чудо не Христу Господу, але марнотним богам своїм причислив, говорячи: "Погудили в умі нашому великих богів наших і через те розгнівалися вони на нас, покаравши трохи, щоб оцнотливилися і щоб не дерзнули огудно щось помислити про нас; цих-бо явних огудників не пощадімо, але відомстімо безчестя богів наших!" І повелів слугам, щоб нагострили тростини і вбили їх за нігті рук та ніг. Коли ж це вчинили, терпіли святі мужньо і кричали: "Христу, єдиному істинному Богові, служимо, а марнотних богів одкидаємо!" Після цього повелів князь відтяти їм руки, вони ж кричали: "Благословенний Господь наш, що руки мої він навчає до бою, пальці мої — до війни". Милість наша й Пристановище наше, Заступниче наш і Збавителю наш, щоб швидко збавив нас "від рук ворогів наших". Тоді повелів відсікти їм ноги, а коли це вчинено, закричали: "Воскресни, Господи, допоможи нам і збав імені Твого заради". Знай, Владико, що, Твоєю любов'ю поранені, пішли за Тобою і йшли шляхом скорботним, нині ж зведи нас у мир, хай стануть ноги наші у дворах Твоїх небесних, де стоять біля Тебе всі, котрі добровгодили Тобі!" І закричали знову, кажучи: "Прокляті хай будуть язичницькі боги і всі, котрі служать їм!" Мучитель же рече: "Чи ще не перестали погані ці ганьбити богів наших? Виріжте їм язики їхні, щоб не гудили більше!" І відрізали їм язики, і замовкли вустами святі сповідники Христові, але серцем не перестали волати до Бога. Тоді мучитель повелів відсікти їм голови і, виволікши обох поза княжий двір, посікти їх, а непоховані тіла їхні покинути.