Після цього великий князь Василій, та син його Іван, та митрополит Йона повеліли святому прийти до себе у Москву, а коли прийшов, був чесно від них прийнятий, та й сам великий князь і сини його підтримували правицю святого, оскільки старий був, — тоді збиралися церковні для справлення. Почав же великий князь перед святителями скаржитися святому на Великий Новгород; святий-бо Йона багато втішних слів сказав великому князю і переконував його, щоб не підіймав руки на Великий Новгород і щоб задовольнив людей міста того. Тоді, взявши жалувану грамоту своєму монастиреві на всілякі справлення, у свою архиєпископію повернувся.
По тому святий митрополит Йона послав до блаженного того Йони нову грамоту, щоб знову прийшов швидко до Москви, кажучи: "Святче Божий, уже відхожу до Бога, і тебе я вибрав за достойного пасти престола великої Церкви". Святий же відписав йому: "Уже старий я є і ноги маю утяжені, отче святий, не можу цього учинити. На воскресіння загальне святих там, отче, сподобимося видіння солодкого від Учителя нашого Христа".
Коли помер святий Йона-митрополит, цей Йона, архиєпископ Великого Новгорода, повелів тому-таки вищезгаданому Пахомію, щоб написав канона святому митрополитові, який відійшов до Бога, і за те обдарував Пахомія численними дарами.
При житті цього святого Йони, архиєпископа, доброплідна була земля Новгородська та Псковська, тож рясніла всіма овочами за його святими молитвами. Якось при ньому на місто моровиця впала, святий же втішив людей Золотоустовими словами, кажучи: "Через те биті буваємо, що зогрішили Богові і покаяння не доступилися за гріхи наші!" — та інше численне говорив людям. Учинили-бо люди зі святим молебне співання, збудували храма на ім'я святого Симеона у Звіринцях — і тоді припинилася моровиця, і люди здорові стали молитвами свого пастиря.
Коли ж святий у старість глибоку прийшов, написав заповіта своєю рукою щодо монастиря свого, щоб ніхто не чинив йому насилля. І причастився Божественних Христових таїн, та й помер блаженною кончиною, як праведний. Над ним-бо співання учинила братія, поклавши чесне його тіло у дубового ковчега і на ньому написавши літо, і місяць, і день відходу його. І поставили в церкві святого Івана Предтечі, яку сам збудував. Над гробом святого співали сорок днів і гробницю над ним уладили вище ліктя. Коли ж настало друге літо після смерті святого, тіло його чесне почало видавати в церкві тій добропахтіння, і аж досі видає. І численні зцілення бували від тіла святого й досі бувають людям, котрі приходять із вірою, коли хтось буває охоплений якоюсь недугою. Пас же церкву свою тридцять років у честь Бога єдиного в Тройці, Иому-бо слава тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь!
У той-таки день пам'ять святих апостолів із сімдесяти: Натрова, Єрма, Ліна, Гаїя та Філолога, а де котрий єпископству вав і трудився, дивися січня 4-го, в соборі всіх 70 апостолів.
І того, що серед святих, отця нашого Григорія, архиєпископа Олександрійського, котрий перетерпів за святі ікони від Лева-іконоборця рани, і темницю, і голод, і який в ув'язненні й помер.
Місяця листопада в 6-ий день
Житіє святого отця нашого Павла-Ісповідника
Коли Константій, син великого Константина, тримав скипетри Грецького царства, підняли гоніння на благочестивих злочестиві аріяни, маючи посібника самого царя, котрий був зваблений тією ж єрессю. У той час Церква Христова була у великому зніченні та розорі, мало мала стовпів, що її утверджували, бо святий Атанасій Олександрійський, великий захисник православ'я, зі свого престолу був прогнаний, а святий Олександр, патріярх Царгородський, змінив дочасне життя на життя вічне. Коли ж помирав блаженний Олександр, обступили словесні вівці ложе свого пастиря й запитали: "Кому залишаєш нас, дітей своїх, отче? Кого замість себе ставиш нам пастирем, котрий би твоїми слідами пішов, управляв добре Христовою Церквою?" Він-бо подав їм двох чесних мужів: цього блаженного Павла, родом із Солуня, саном же пресвітера, і Македонія-диякона — і сказав до них: "Коли хочете мати учительного пастиря, котрий сяє чеснотами, оберіте собі Павла, коли ж хочете тільки добровидного мати і чесного зовнішньою оздобою, то оберіте собі Македонія. Це промовив до своїх овець завждипам'ятний патріярх Олександр і відійшов до Бога.