Такий виклад віри єпископи ті подали царю та іншим багатьом і відійшли до Риму. Після трьох же літ знову східні єпископи учинили собора, інший Символ віри склавши, і послали єпископам, які були в Італії. Вони ж через велику кількість слів та поширені речі, не прийняли цього, задоволені бувши тим ісповіданням віри, що його виклали божественні отці, котрі були в Никеї. Через те, що утворилися від обох країв численні незгоди та сум'яття, повеліли обидва царі, щоб зібрався собор у Сардикії щодо сповідання віри і щодо Атанасія й Павла, аби щодо них із зізнанням рішення учинили, — було-бо те в одинадцяте літо після смерті великого Константина. Зібралося-бо із Заходу в Сардикію єпископів більше трьохсот; зі Сходу ж тільки сімдесят і шість — не хотіли-бо східні прийняти західних і соборну бесіду доти, доки не відженуть од себе Атанасія та Павла; були-бо ті східні уражені Арієвою єрессю і боялися вдаватись у бесіду із Атанасієм та Павлом, поборниками благочестя, через те хотіли, аби ті не були у святому соборі. Отож Протоген, котрий був єпископом у Средці, і преподобний Кудровий, і всі, що були з ними, сказали тим східним: "Ми тут зібралися не тільки заради єдиносутності, аби вірити, що Син є єдинодушний із Отцем, але й заради Атанасія та Павла". Почули те східні, віддалились од західних і, повертаючись, досягли міста Филипполя, що в Македонії, і там учинили нечестиве сонмище, дерзнувши явно єдиносутність анатемі віддати, щоб не був ісповіданий Син як єдиносушний Отцю, і ту свою єресь писаннями розіслали по своїх єпархіях. Довідавшись про те, єпископи, котрі були на соборі в Сардикії, спершу засудили тих єретиків, що дерзнули учинити таке нечестя, також осудників Атанасієвих і Павлових із ступенів їхніх скинули й утвердили приділ праведної віри, установлений у Никеї: тих, що не ісповідують Сина як єдиносущного Отцю, віддати анатемі.
По тому цар Конста писав до брата свого Константія, просячи його, щоб Павло й Атанасій прийняли свої престоли, і тоді Павла послав у Царгород, давши таке послання:
"Атанасій ще в мене є, Павла ж посилаю до тебе, щоб повеліла твоя держава прийняти йому свого престола".
Також і Атанасію, як довідався, що були прогнані через благочестя та брехнею оклепані, приклав у посланні й гостріші слова:
"Коли не повелиш бути такому, то сам я із силою та зброєю прийду на тебе і без твого бажання віддам їм церкви і посаджу їх на їхніх престолах".
Дістався ж святий до царя Константія, віддав йому те писання від брата його Консти. Він же прийняв і прочитав, злякався братової погрози і вигнав із церкви Македонія, а блаженного Павла на престола вивів. Також і Атанасія, закликавши до себе писаннями своїми, послав в Олександрію, щоб той прийняв свого престола, — і була радість велика вірним од пастирів своїх. І прожили деякий час у тиші великій, тішачись ученням богоодуховлених великих усього всесвіту вчителів: Атанасій-бо в Олександрії, а Павло в Царгороді взяли управління Христовою Церквою, що просвічує світ благочестям, а тьму єресей Арієвих далеко відганяли.
Минув достатній час, Магнентій, вождь воїнів царя Консти, порадившись із змовниками своїми, убив пана свого під час ловів. Коли вбитий був добрий той і благочестивий цар римський Конста, тоді підняли голови свої аріяни і почали гоніння на благочестивих. Спершу на поборників благочестя, учителів всесвіту, постали, на Атанасія та Павла; Атанасій-бо сам від престолу свого втік, боячись рук аріянських, бо вбити його шукали, а блаженного Павла послали в ув'язнення до Кукусів вірменських, і був зачинений у хоромині, де, коли якось служив він Божественну Літургію, напали на нього аріяни і задавили омофором його — і так віддав душу свою Господу. А Македоній знову зійшов на патріяршого престола в Царгороді і невимовно утискав Божу Церкву, гонячи і вбиваючи правовірних: єпископів благочестивих скидав, а замість них єретиків ставив, маючи собі посібника єпарха Пилипа; багатьох, усяко мучивши, погубив — тих, котрі не хотіли мати з ним поєднання; у добровірних жінок сочки, у великих ковчегах пригнітивши, силою виривав, а іншим ножами відрізати велів; іншим, вуста залізом розтуливши, силою причастя аріянське вкладав; іншим носи та вуха, за його повелінням, аріяни відрізали; інших вогнем припікали — таке було гоніння на правовірних, — і нещадно проливалася кров християнська. В той час і двох клириків, Маркіяна й Мартирія, нотаріїв блаженного Павла, які були поборниками благочестя, аріяни мечами забили. Простяглося мучительство Македонієве аж до країни Пафлягонської — прочув-бо, що там безліч православних пробуває, послав три загони озброєних воїнів у ту країну, щоб мечем примусити благочестивих до з'єднання з аріянами. Почули про те вірні, які жили в місті Мантіні, що йдуть воїни, прислані від аріян, розпалилися ревністю й зібрались усі воєдино. Схопили хто що мав: хто сокиру, хто косу, а кінні — дрючки — і побігли супроти воїнів, що наближалися. І учинили міжусібну битву: упало багато людей з обох боків, із воїнів мало хто живий утік, і від громадян немало було забитих — такому кровопролиттю винуватцем був проклятий той єретик Македоній. А коли без повеління царського дерзнув викопати із землі мощі благочестивого царя Константина Великого і перенести на інше місце, тоді вся Церква залилася кров'ю, багато-бо в тому ділі не доброзволювали, бійку та вбивство поміж себе учинили. Про це довідався цар, уразився на Македонія та єпарха Пилипа, — були Македоній із патріяршого престолу, а Пилип із єпархства, за повелінням царським, скинуті. Одначе єресь Арієва та Македонієва ширилася й утискала Божу Церкву проздовж чотирнадцяти літ аж до Теодосієвого царства. Той-бо зібрав собора святих отців у Царгороді, єресь скинув, а благочестя підняв і мощі святого та блаженного сповідника Христового Павла переніс із Кукус вірменських до Царгорода із великою честю, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа.