У той-таки день житіє преподобного отця нашого Варлаама, новгородського чудотворця, що на Хутині
Цей преподобний отець наш Варлаам народився у Великому Новгороді від благовірних та християнських батьків, вихований був при доброму навчанні і божественних книг навчився і, ще бувши юний тілом, багатолітніх старців розумом перевищив, не любив ігрищ та сміхотворних слів, властивих дітям, до того ж повстриманості досяг і зовсім не їв смачних страв. Бачили батьки велику повстриманість його, печалилися щодо цього і якось сказали йому: "Не ображай нас, дитино, виснажуючи плоть свою неїдженням, щоб не впав у хворобу, бувши молодим, — тим печаль принесеш". Добророзумний же хлопець тихим голосом, як це мав у звичаї, відповів їм: "Я численні писання прочитав і не знайшов батьків, що радили б на зло своїй дитині, як це ви мені радите. "їжа ж та питво до нас Бога не зближує", — як каже святий Павло, а тільки піст та молитва. Згадайте-бо і це: скільки було від Адама, правітця нашого, людей; чи ж бо не померли всі і з землею не змішалися? Через це й пророк каже: "Людина марноті уподоблена, дні її, як тінь, проходять". Одначе ті, що Богу догодили добрим життям, і які кров свою за Христа пролили, і заради Його любові світу відреклися, і за Ним пішли вслід, дістали від Нього Небесне Царство, і через це прославлені і хвалені. Отак і я Богові, що допомагає мені, бажаю, за силою моєю, дбати й бути їхніми наслідувальниками". Батьки, почувши таку його відповідь, почудувалися і залишили його жити за добрим його зволенням. Відтак небагато часу минуло, батьки його від короткочасного життя цього відійшли; блаженний-бо поховав їх чесно, із належними церковними співами. Після ж смерті їхньої ще більше любов'ю Божественною запалився, бо ніхто йому не боронив, маєтка батька свого роздав злидарям, а сам волю дістав. Відтак покинув світ і знайшов наставника, котрий жив у Бозі, інока на ймення Порфирій, і від нього прийняв чернечого образа. Обійшов місця усілякі і роздивлявся, де обитель учинити: побачив-же місце гарне, і ніби промінь божественний осіяв його поблизу ріки Волхвова. Учинив молитву й почав будувати келію, де тепер монастир стоїть, а в ній, трудолюбно живучи, умертвляв плоть свою: піст же його та неспання хто й опише, а живився зі свого поту. Біси, побачивши себе приниженими, піднялися на нього на бран і перетворювалися часом у змія, часом у різних звірів, що хочуть його відігнати із того місця, — він-бо знаменням хресним обгороджувався, проганяв їх од себе. Часом і людей науськували капості чинити йому, щоб, не втерпівши людських докук, відійшов із того місця, одначе ті "похилились і впали"; уподібнювався-бо твердому діямантові. І самі стерлися, твердого ж стовпа не захитали. По тому церкву малу Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа збудував.
Від великоподвижницького життя його пішла про нього повсюди слава, і збирались до нього князі, та вельможі, та інші хрестоімениті люди, котрі хотіли від нього користі духовної, і, кожен на бажання своє одержавши, відходили в доми свої, дякуючи Богові. Зібралося до нього іноків багато, котрі бажали наслідувати боговгодне життя його і жили із ним.