Від Великого Новгорода привезено було хворого князя Константина в обитель преподобного; така була в нього хвороба, що ані рухатися з ложа, ані говорити нічого не міг; і вже всі не сподівалися, що житиме, був-бо близько смерті. Поклали його біля раки преподобного Варлаама і здійснювали біля нього молебні співання. І раптово встав здоровий молитвами угодника Божого і, ніби ніякої не мавши хвороби, повернувсь у дім свій.
Купець один, на ім'я Антоній, мав німого віддавна сина, привів його до монастиря преподобного і при гробі його здійснював молебні співання за німого. Коли це відбувалося, раптово німому розв'язався язик і заговорив той ясно, славлячи Бога.
Григорій, постільник великого князя Василія Васильовича, запав у велику недугу і був близько смерті.
Маючи ж довіру велику до преподобного Варлаама, повелів себе везти до його монастиря, кажучи: "Хоча і смерть трапиться мені в дорозі, одначе й мертвого везіте мене до преподобного. І сталося так: від сильної хвороби в дорозі помер і мертвий привезений був до обителі. І коли ті, що везли, наблизилися до обителі на три поприща, раптово мертвий ожив і прийшов поклонитися гробу преподобного, розповідаючи, що його молитвами від смерті до життя та здоров'я повернений був.
Й інші численні чудеса здійснювалися при гробі преподобного Варлаама, і біснуватих багато збавлено було від недуг їхніх, і тепер усі, що з вірою до нього приходять, не марно від нього повертаються, але дістають те, чого просять, молитвами його, а благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.
У той-таки день преподобного отця нашого Луки із міста Сикелійського Тавроменії, котрий заради Бога залишив батьків та наречену, із ним обручену, таємно вночі із дому вийшов у пустелю, і прийняв іночий образ, і багато потрудився, добровгодивши Богові.
І святих мучениць семи дівиць: Текуси, Олександри, Полактії, Клавдії, Єфрросинії, Атанасії та Матрони, котрі жили в селі поблизу Коринта в чистоті та пості, і коли святий мученик Олександр мечем убитий був і в ріку кинутий, ті чесні діви, дивлячись на те, плакали. Воїни ж, побачивши їх у плачі, схопили і до нечестивого свого князя на спитування повели — нуджені ж були до ідолопоклонства, але не повинувалися. Спершу були віддані у блудилище, але, Божою бережені силою, залишилися неосквернені. Тоді нав'язали каміння до ший їхніх і в озері потопили. Святі їхні тіла Теодот-корчемник вночі витяг і поховав.
У той-таки день спомин про вогненний порох, котрий через гріхи людські із повітря випав у царство Лева Великого. Ополудні-бо все небо було захмарене і більше природного темне, відтак хмара у вогненне видіння перетворилася і було так до сорока днів. Усі тоді гадали, що тим вогнем уся земля запалена буде, як колись Содом і Гомор, і пробували всі у страсі великому та недомислі, сподівалися-бо, що зійде від таких хмар вогненний дощ. Цар же і патріярх Геннадій із усіма священиками та народом у всі дні із хрестами та святими іконами литії творили, слізними моліннями Бога прохали, щоб відвернув свій праведний гнів. Людинолюбець же Господь обернув погрозу на милість: повелів-бо хмарам одощити не вогнем, а порохом, страшачи грішників. Падав той дощ страшний і незвичайний, від вечора до опівночі, і був порох чорний і палав вельми, як попіл пічний, і покрив землю вище п'яді, і попалив усю траву і прорості земні. Був тоді поміж людей великий плач та гірке ридання й стогони від самої глибини сердечної у тих, що бачили таку Божу кару. Численним та великим вельми дощем, що падав багато днів, ледве той порох із землі відмитися зміг.
Місяця листопада в 7-ий день
Страждання святого мученика Єрона та дружини його
Славний Єрон вітчизну мав другу — Кападокії країну, народився у місті Тияні від благочестивої та богобоязної матері, ім'я ж бо її було Стратоника. В той час царювали Диоклитіян та Максиміян, нечестиві царі, які ревність та дбання до ідолів виказали. Звіщено їм було, що вся Вірменія та Кападокія супротивляться повелінню їхньому і не поклоняються ідолам; вони ж багато щодо того радилися і вибрали двох мужів лукавих, наповнених усілякої злоби та зваби, їхні імена були Агриколай та Лисія; Агриколая ж до Вірменії, а Лисію до Кападокії послали, давши їм дві заповіді: перша: християн, які не кланяються ідолам, погубляти; друга: записувати у воїнство мужів та юнаків сильних, придатних для боїв.