Після чотирьох днів князь Лисія сів на суді і, закликавши святих, принуджував їх, щоб поклонилися ідолам, і багато трудився, і лестощами, і погрозами, бажаючи відвести їх од Христа і привести до своїх бісів. Коли ж нічого не досяг, повелів спершу палицями бити їх, тоді на мечне усічення засудив. Святі ж мученики із провідцею своїм — блаженним Єроном, прийнявши численні рани, коли йшли на місце усічення, співали весело такі слова:
Блаженні непорочні в дорозі, Що ходять законом Господнім!
А коли прийшли на призначене місце, уклякнули й помолилися, кажучи: "Господи Ісусе Христе, прийми душі наші!" — і усічені були чесні та святі їхні голови.
Антоній та Матроніян приступили до князя, молячи його, щоб повелів їм узяти тіло родича свого, блаженного Єрона. Князь же не хотів повеліти. Вони ж молили його, хай хоч усічену Єронову голову віддасть їм. Князь же мовить: "Коли не дасте мені стільки золота, скільки на вагах із головою може зрівнятися, голови тієї не візьмете". Печальні були Антоній та Матроніян, бо не мали стільки золота, скільки князь вимагав за голову святого, хоча та чесна голова, за Христа усічена, в тисячу разів дорожча була й чесніша. Бог же поклав на серце одному багатому й чесному мужу, на ім'я Хрисатій, викупити голову святого мученика Єрона — той дав стільки золота князю, скільки на вагах із головою могло зрівнятися, і, прийнявши її з пошаною, зберігав у себе. Князь же, бувши золотолюбний, шукав усіченої руки святого, бажаючи і за неї дістати золота, але Антоній та Матроніян, почувши те, побігли вночі додому, несучи руку Єронову із собою, а тіло його і всіх інших святих мучеників, із ним посічених, інші християни вночі викрали і таємно поховали.
Донесли руку святого вищезгадані брати до Стратониці, матері Єронової, дали їй у руки і все, що сталося, докладно оповіли. Вона ж, прийнявши усічену за Христа руку улюбленого сина свого, слізьми її омивала, по-материнському цілувала і до очей своїх прикладала, частково й радіючи, а частково, єством переможена бувши, ридаючи, та й казала: "О люб'язний мій сину, якого народила живого та цілого, тепер маю тільки малу частку мертвого тіла твого, що до більшого мене понуджує ридання! Горе мені, сину мій, народила тебе з болями, виховала в трудах, сподівалася мати тебе підпорою в старості, провідцю у немочі, утіху у скорботах! Тепер же тебе позбулася, світло осліплених очей моїх! Але пощо плачу в той час, коли подобає мені радіти й веселитися, що є я мученикова матір, що Богові принесла плода черева мого, що чую тебе, о улюблений сину мій, який не звичайною, як усі, але мученичою помер смертю. Багатьох і великих благ буває причиною смерть мученича, нею-бо і завершився ти. Відходячи ж од мене, не до кінця залишай мене, сину мій, але своїми молитвами попроси мені в Господа, за якого кров пролив, щоб мене невдовзі звільнив од багатотрудного і багато-бідного життя цього!"
Так із плачем говорила, поклала руку святого на тому місці, на якому сам покласти її доброзволив, і все, що він повелів, здйснила. А вищезгаданий Хрисатій, що викупив за багато золота голову святого Єрона, невдовзі збудував церкву на тому місці, де були усічені мученики, і поклав у неї голову ту з честю, славлячи святу Тройцю навіки.
У той-таки день святих мучеників Меласипа та Касинії, і Антоніна, сина їхнього, котрі були із Агкирського міста і постраждали при Юліяні-Відступникові за Христа: Антонін був у темницю кинутий, а Меласип із Касинією підвішені були та й шарпані і вогнем палені. Тоді Касинії сочки одрізали, а Меласипові ноги по коліна відсікли. Виведений був із темниці й Антонін і, побачивши батьків своїх, що так їх мучено, прославив їх і, взявши відсічені та відрізані вуди їхні до своїх рук, обцілував. Вони ж бо, висячи в муках, віддали душі свої в руки Господу, а Антонін численними муками мучений був довго і від меча кончину прийняв.
І святих мучеників Авката, Тавріона та Тесалоникїї, котрі постраждали в Амфіполі, місті македонському.
І святого мученика Теодота-корчемника, котрий був із Агкири Галактійської, який, коли сім дівиць мучені були поблизу Коринта і потоплені в озері, витяг тіла їхні вночі та й поховав їх, через що був схоплений та багато по-різному мучений за Христа і помер, посічений мечем. Цього мученика Теодота пам'ять у травні, у 18 день, там і про страждання його дивися.
І преподобного отця нашого Лазаря, котрий постив у Галасійській горі.