Коли ж святі достатньо сказали, прославляючи єдиного Бога і докоряючи цареві за його багатобожжя, то цар розгнівався і кожного з них, простягши на землі, наказав бити чотирьом чоловікам суковитими палицями. Святі ж, биті бувши, благословляли Бога, одноголосними говорячи вустами:
Ти бачив це, Господи —
Не мовчи ж і не віддаляйся від нас,
Нехай зрозуміють усі, що рука Твоя є,
І Ти, Господи, допоможи нам.
Коли співали це святі в муках, знемогли ті, котрі били, цар же приставив інших паличників, щоб били їх, і биті були немалий час, що й умерти могли б від численного биття, коли б сам Бог не тримав життя їхнього на явлення всесильної у них своєї моці. Цар же, бачачи таке їхнє кріпке терпіння, що не кричать і не знемагають, дивувався: напав на нього жах, і раптово з престолу царського впав назад. Святі ж гукнули до нього, кажучи: "Господь наш, Котрий життя тобі дав, Той тебе підійме знову, щоб побачив у нас силу Його!" Присутні гадали, що цар убився до смерті і прибігли, підняли його. Він же ледве живий звівся і ледве отямився. Більше ж роз'ятрився, гадаючи, що вони якимось чародійством таке йому вчинили; завжди-бо дивні чудеса Божі, котрі діються через святих Його, нечестиві звикли причислювати волхвуванню та чародіянню, самі бувши виповнені всякого бісівського дійства. І повелів беззаконний цар підвісити святих мучеників і під ними розпалити вогонь, щоб від вуз, сказав, та вогню, лихі душі свої вивергши, погинули.
Святі ж, висячи довго, таку пісню в устах своїх мали: Світильниче і Творче наш, зраджений за нас, Обпльований і докорений, Наче злодій, на дереві повішений, Все рукою утримуєш, Владико, Ти нині прийди і поглянь на страждання наше, і яви нам спасіння Своє. Поглянь на болісті наші і помилуй нас, і яви всім,
Що ми Тебе єдиного маєм на небесах Бога. І тоді з'явився їм Господь як людина, маючи лице світле, мов сонце, — з явленням Його розпалися вузи, й вогонь загас, і здорові були святі. Коли ж наповнилися вони невимовної радості від бачення Господа, знову невидимий став Господь, і святі стали перед царем, начебто жодних не прийняли мук. І побачив їх цар здорових, зачудувався і сказав до них: "Що це з вами було?" Вони ж відповіли: "Чи бачив що? Адже спасав нас Христос, Бог наш, від мучительства твого, подивись на силу Його і посоромся!" Беззаконний же почав вимовляти огуди на Христа. Закричали святі: "Німі нехай будуть уста лестиві, що гудять істинного Бога!" І тоді цар онімів і був безголосий. Святі ж проказали до нього: "Тепер скажи, царю, яким богам повелиш принести жертви?" Він же, не можучи жодного слова повісти, тільки очима блискав. Святі ж мовили: "Що тобі таке, царю, що не говориш до нас? Чи ж так відійдемо із твого судища, остатньої не прийнявши відповіді?" Цар же очима та руками давав зрозуміти присутнім, щоб узяли святих та й зачинили в темниці, і ніхто не розумів із наближених, що повеліває своїми рухами. Тоді цар зірвав із себе багряницю, вдарив нею об землю і, як безумний, почав перед усіма топтати її ногами. Народ же, побачивши це, чудувався і шкодував за царем своїм, що така трапилася з ним дивина. Святі ж до людей сказали: "О засліплені розумом! Дивлячись, не бачите і, слухаючи, не чуєте, стали жорстокі серця ваші!" Коли ж святі говорили, з'явився полк пресвітлих ангелів, їх-бо багато хто з людей побачив і, дивитися не мігши, попадали зі страху та й повірили у Христа. Святі ж почали співати:
Бог для нас охорона та сила,
Допомога в недолях,
що часто трапляються,
Тому не лякаємось ми,
як трясеться земля.
І знову:
"Встань, Господи! Поможи нам! І визволи нас задля імени Твого!"
Цар же, не можучи нічого вчинити, німий бувши, почав від ярості по лиці собі бити. Акиндин же, побачивши його в такому зніченні, просльозився й рече: "Во ім'я Ісуса Христа, Господа нашого, промовляй!" І тоді розв'язався цареві язик і почав говорити, але не благословляючи Бога, а більше гудячи: ожорсточене-бо мав серце. Хоча ж бо й побачив на собі міцну Божу руку, одначе не хотів пізнати істини, гадав, що все те сталося через волхвування святих мучеників, і більше на них запалився гнівом, а замість подяки перше після німоти своєї таке вирік слово: "Акиндина, Пигасія і Анемподиста гіркою смертю погублю, вам же, наближеним, відомсту учиню, бо не послухали мене, коли рухами повелівав вам, щоб нечестивих тих християн мучили за мене через те, що своїм чародіянням язика мого зв'язали!"