Минув достатній час, прочув про неї чоловік її Домитіян і пішов старатливо до Ємесійського міста. Пізнав, що годі ввійти до того дівочого монастиря і побачити свою супряжницю, котрої шукав, бо в того монастиря був такий закон, щоб ніколи не заходила в нього чоловіча стать. Через це замислив хитро дістати те, чого бажав, і умолив якихось мирських жінок, щоб пішли до Матрони та й сказали їй: "Один чоловік, прочувши про твою святиню і досконале в чеснотах життя, прийшов здалеку поклонитися тобі і сподобитися твого благословення та святих твоїх молитов. Учини-бо любов Бога ради і не зневаж того чоловіка, який трудився такий шлях заради тебе, і з благословенням відпусти його". Пішли до Матрони жінки і сказали їй, як навчені були. Блаженна ж Матрона, провідчувши звабу, запитала жінок, як виглядає той чоловік, що послав їх до неї. Вони ж описали подіб'я його, і пізнала свята, що то чоловік її є, та й сказала жінкам: "Перекажіть чоловікові тому, нехай почекає сім днів, і на сьомий день явлюся до нього, і побачить мене, як хоче". Тоді блаженна Матрона, відіславши жінок, почала молитися, щоб покрив її Бог і неявленою учинив чоловікові її. Коли ж настала ніч, узяла милоть волосяну й малу скибку хліба і вийшла, ніхто про це не знав, та й пішла до Єрусалиму.
Домитіян же прочекав сім днів, сподіваючись побачити жадану і забрати її примусом, як супряжену собі законом. На сьомий день знову послав тих жінок до преподобної, просячи, щоб явилася до нього, як обіцяла. І пішли жінки до монастиря, знайшли всіх інокинь, які нарікали й плакали за своєю ігуменією, котра невідь-куди відійшла. І, повернувшись, звістили Домитіянові. Він-бо більше ревністю та жалем запалився і всюди ходив, шукаючи її. Пішов і в Єрусалим і, поселившись у якійсь гостиниці, запитав жінок, котрі там жили: чи не траплялося їм бачити такої-то жінки (описав її обличчя). Вони ж бо сказали йому: "Пам'ятаємо, що одна така інокиня тут до однієї церкви приходила, а де тепер пробуває, не відаємо". Він старанно шукав її там, дорогами ходячи й запитуючи по гостиницях. Був випадок, коли зустрілися вони, і пізнала Матрона чоловіка свого, але він не пізнав її: коли ж бо мимо йшов Домитіян, вона покрила лице своє і схилилася долі, ніби щось збираючи, і так хитро затаїлася, щоб чоловік її не впізнав. Здивувалася, що з такою настирливістю шукає її чоловік, і злякалася, що знову десь зустрінуться і пізнає її чоловік. Через це пішла на Синайську гору, але й там довідався про неї супряжник, і гнана була. Тоді пішла у Вирит і, знайшовши якийсь порожній ідольський храм, увійшла до нього й почала в ньому жити. Біси ж, не терплячи її туди приходу, всіляко її страшили, бажаючи звідтіля вигнати святу, часом горлали на неї невидимо, іноді нападали очевидно; і коли Матрона співала псалми, біси співали супротивно, лаючись. Усі-бо бісівські мариська й провидіння відганяла хресним знаменням і старатливою молитвою до Бога. Жила в тому ідольському храмі преподобна, маючи в їжу зілля, що росло навколо, а пиття із джерела, яке чудовно заради неї протекло. Якогось, спрагла бувши, пошукала в довкіллі води і не знайшла: суха-бо земля була й опалена від сонячної спеки. Знайшовши якогось каменя малого та гострого, викопала в землі ямку, як людська пригоршня і, покинувши, відійшла на молитву. Назавтра прийшла на те місце і знайшла струмка води, що швидко тік, і зілля довкола джерела солодке проросло, і то була трапеза нареченій Христовій, солодша всіх трапез царських: зілля те солодке їла, а воду пила, дякуючи Богові, котрий дає харч усякій плоті і "відкриває руку Свою і все, що живе, зичливо годує".
Якось біс перетворивсь у гарну жінку і прийшов до преподобної із звабою, кажучи: "Пощо, пані моя, вибрала ти собі це відсторонене життя, де порожнє місце і немає нічого на потребу тілу; до того ж молода ще ти і лицем красна; боюся, щоб хтось не вразився красою твоєю і ґвалту тобі не учинив, — не буде кому допомогти тобі і збавити тебе від рук його. Покинь же, пані моя, життя таке і йди зі мною в місто, можеш-бо і в місті безмовно жити. Я ж знайду тобі для пробуття такий дім, який тобі добровгідний буде, і все матимеш на потребу, і ніхто не дерзне учинити тобі якоїсь капості, бо ті, що житимуть довкола, допоможуть тобі і збавлять тебе. Ці звабні слова почувши, свята Матрона збагнула, що то є стріли ворожі, відтак "підняла щита непереможного — преподоб'я — і не тільки від стріл лукавого захистилася, але й самого стрільця молитвою, як мечем, поранила і прогнала. По тому знову перетворився біс у престару бабу, у якої з очей вогонь виходив, і кинулася на неї із гнівом, схопила дерзновенно за ноги її, безсоромні та грізні слова промовляючи. Свята не зважала на неї, але стояла, молячись Богові, і тоді зник біс. А Господь після таких бісівських нападів певним божественним одкровенням утішив блаженну Матрону і сповнив серце її невимовною радістю, духовною та небесною втіхою: знає-бо, як тих, котрі служать Йому, втішати в скорботах і допомагати їм при капостях і печаль їхню у радість перетворювати, як каже Давид: "Коли є безліч страждань у серці моїм, то розради Твої веселять мою душу".