Відтоді преподобна Матрона почала безпечально пробувати в Константинополі, її ж чоловік уже помер. Преподобний же Васіян давав їй потрібне і сестер її, які залишались у Вириті, до неї привів, послав-бо на її прохання писання до єпископа Виритського, просячи його, щоб інокинь, зібраних Матроною, відпустив до Константинополя, до їхньої духовної матері Матрони. І відпущені були всі, прийшли невдовзі й пробували вкупі із преподобною Матроною, служачи Богові у преподобності та правді. А Матрона була для всіх образом боговгідного життя, на неї дивилися не тільки іночі лиця, але й мирських людей багато брало від неї користь, проходила-бо слава повсюдно про її чесноти, і славлений був завдяки їй Отець Небесний.
Дійшла про неї чутка аж до цариці, дружини царя Лева Великого, котрий у той час царював, ім'я ж їй було Верина. Вона ж, прочувши про досконале в чеснотах життя преподобної Матрони, і сама до неї прийшла та й побачила її. Матрона ж прийняла царицю пошанівно й учинила їй пригощення таке, яке могло бути від великої пістниці, котра нічого не мала. Здивувалася цариця такому її життю, а найбільше тому, що не просила в неї нічого, хоча й численні маєтки бажала їй дати. Дістала користь цариця від життя та бесіди блаженної Матрони і повернулася до свого палацу.
Приходили до преподобної численні недужі і здоров'я діставали: мала силу — бо її молитва цілила недуги не тільки тілесні, але й душевні.
Одна славна жінка, на ймення Євфимія, супряжниця єпарха Антима, впала у люту й невиліковну недугу. Коли не змогла дістати помочі від лікарів, прибула до преподобної Матрони і, взявши руку її, прикладала до болючих частин тіла свого, і від доторку руки її дістала Євфимія повне здоров'я. Бачачи тісний дім, у якому преподобна пробувала зі своїми сестрами, і то не свій, а з найму триманий, захотіла лікарці своїй, преподобній Матроні, влаштувати просторого монастиря, достатнього для поселення, що й учинила невдовзі. Коли переселилася преподобна із тісного дому до новоствореного монастиря, зібрала більше стадо словесних овець, дівиць та жінок, і Христу заручила, і дбало піклувалася про їхнє спасіння. Після цього наблизилася до кончини своєї і провиділа, що до Бога вона невдовзі відійде, бо це відкрито було їй у видінні.
А було видіння таке: ніби ходила по вельми гарному місці, на якому насаджено було доброплідних дерев, посередині текли витоки чистих вод, і поле злачне, безліч птахів прегарних там співало різними й солодкими голосами, і дерева ледь-ледь хиталися од вітру, що тихо дихав, і струмки дзвеніли — годі було оповісти про красу того місця, був то рай Божий. Стояли там якісь чесні жони, добровидні, котрі показували блаженній Матроні пресвітлу палату, створену Божою, а не людською рукою, і казали до неї: "Це є дім твій, Матроно, тобі від Бога приготований, прийди-бо й живи в ньому". З цього видіння пізнала преподобна, що вже наблизилася кончина її, і готувалася до відходу, старатливіше молячись Господу, через Якого все [у світі] за покидьки взяла. Відтак прикликала до себе всіх сестер своїх і, достатньо про спасіння повчивши їх і мир їм віддавши, заснула в Господі та й переселилася від земної обителі до небесної — уже раніше бачила її собі приготовану у видінні.
Так преподобна Матрона померла в добрій старості, маючи багато літ; у мирському житті прожила двадцять і п'ять років, а в іночому прожила сімдесят і п'ять літ, а було їй усіх літ сто. І тепер живе у безкінечному житті, стоячи перед престолом Животворящої та нероздільної Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, Йому ж слава навік. Амінь.
У той-таки день житіє преподобної Теоктисти лезвіянини
В Егейському морі є острів, названий Парос, на тому острові була прегарна церква на ім'я Владичиці нашої Богородиці, із каменю збудована, порожня ж, бо і весь той острів невідомо яким чином запустів, і вже не людям, але звірам був пристанищем. Деякі ж ловці, котрі жили на приморській горі, що звалася Єввея, погодившись, рушили кораблем до порожнього того острова, щоб учинити лови, адже незчисленну кількість оленів та диких кіз мав у собі той острів. Його ж бо досягли ловці, вийшли з корабля зі своєю зброєю і пішли островом, шукаючи лову.
Був же один із них богобоязливий, котрий дбав про своє спасіння, той відлучився від дружини своєї, сам ходячи пустелею, висліджуючи звіра, і знайшов вищезгадану запустілу церкву. Зашов до неї і почав молитися, як умів, — був-бо чоловіком простим та невігласом. Кланявся й молився і побачив на землі малу ямицю і воду в ній, а у воді було намочене зерно від зілля, що зветься еліотропіон; того-бо зілля на тому острові росло багато, і спогадав подумки: "Є тут якийсь раб Божий, котрий тим сім'ям живиться". Одначе, не гаючись, той ловець вийшов із церкви, маючи наміра догнати свою дружину.