Пробули ловці на тому острові кілька днів, наловили оленів та кіз, скільки хотіли, і вже поверталися із численним ловом із пустки до корабля. Тоді згаданий ловець знову від них відлучився і зайшов до церкви, щоб помолитися Пречистій Богородиці; до того ж сподівався уздріти раба Божого, котрий намочив у воді зерна еліотропіону. Коли ж молився, стоячи посеред церкви, побачив, що праворуч святої трапези ніби якесь билля хитається від вітру, при тому уздрів і густі павукові сіті. Захотів глянути, що там хитається за тими павуковими сітками, приступив і захотів обірвати павутиння, відтак почув голос, котрий сказав: "Стривай, чоловіче, не приступай ближче, соромлюся-бо, бо є жінка я гола". Це почувши, ловець злякався і захотів утекти, але не зміг від великого страху, тремтіли-бо ноги його, і волосся голови його стало сторчма, і було гостре, як терня, і стояв нажаханий. Ледве до тями прийшов і спитати зважився: "Хто ти є і як у пустці живеш?" І почув знову голос із-за повукових сіток, який сказав: "Молю тебе, кинь одежу, і, коли покрию голизну свою, тоді, коли Бог мені повелить, розповім тобі про себе". Ловець-бо зняв із себе верхню одежу, поклав на землі, а сам вийшов із церкви і, трохи виждавши, доки та жінка вдягнеться в його одежу, знову зайшов і побачив на тому місці, де був і раніше стояв, страшну вельми образом жінку, що мала тільки подіб'я людське, — не видно було на ній живої плоті, але все ніби мертве, кістки тільки, обтягнені шкірою, біле волося, лице ж чорне, тільки трохи мало в собі білого, очі глибоко запалі, і весь вид її був такий, як у мерця, що давно у гробі лежав, — ледве тільки дихала й говорити тихо могла. Таке її подіб'я побачив ловець, ще більше злякався, впав на землю, молитви й благословення в неї просячи. Вона ж, повернувшись на схід, звела руки свої й молилася. Не міг ловець слів її у молитві чути, тільки голос, що тихо до Бога промовляв. Тоді повернулася до ловця й рече: "Хай Бог помилує тебе, чоловіче, скажи-но мені, з якої причини у пустку цю ти прийшов і яка є твоя потреба на цьому порожньому острові, на якому ніхто не живе? Але оскільки привів тебе Бог сюди, як гадаю, заради мого смирення, і коли хочеш все дізнатися про мене, розповім тобі".
І почала говорити, повідаючи таке: "Вітчизна моя — Лезвія, народилася в місті Митимні, ім'я мені Теоктиста, життям інокиня. Коли ж бо від батьків своїх у дитинстві осиротіла, віддана була родичами до дівочого монастиря і в іночий образ одягнена. Коли сповнилося мені вісімнадцять років, на свято Воскресіння Христового, вийшла із благословенням у село, що було неподалік, щоб відвідати сестру мою, котра там жила із своїм чоловіком, і переночувала в неї. Опівночі ж напали араби на ту країну, їхній-бо вождь був відомий злобою Низир, і всі села полонив, полонив-бо й мене з іншими. Коли ж настав ранок, у кораблі свої завели нас та й відпливли. Цілий день пливли і пристали на ніч до цього острова, і вивели полонян, щоб роздивитися і встановити ціну, за яку, може, хто відкупитися схоче. Виведена була і я з іншими й побачила близький луг, що тут був, повернулася-бо до нього й кинулася бігти. Гналися за мною ті, що полонили мене, й гонили, як ловці звіра, але пустка мене від них заховала, а більше Бог Своєю благодаттю покрив у пустелі — захистив мене від рук ловців, тож не могли мене знайти й досягти. Побігла у внутрішню пустиню цього острова й не переставала бігти зі страху, доки ноги мої по гострому дереву, і терню, і по жорсткому камінні не поранилися сильно. І не могла далі бігти, упала на землю, наче мертва. І наповнилася земля моєї крові, що витікла із поранених ніг, і всю ніч ту у великому болі провела. Одначе дякувала Богові, що врятував мене від рук ворогів моїх і зберіг неосквернену, і ліпше зволяла я в пустелі тій померти в дівочій чистоті, аніж живою посеред поганих людей бути і згубити заручене Христові дівство. Назавтра побачила, що нечестиві ті розбійники від острова відпливли, і наповнилася веселощів, звільнившись од рабства їхнього, і забула болі свої від великої радості. Відтоді дотепер живу на цьому острові тридцять і шість літ, живлюся сім'ям зілля, що щедро тут росте, котре еліотропіон зветься, а найбільше живлюся словом Божим: усі-бо псалми, і пісні, і читання, які в монастирі своєму вивчила, і досі пам'ятаю, і тим утішаюся та живлю душу свою. А одежа моя невдовзі зносилася, й залишилася я гола, маючи на покрову тіла тільки благодать Божу, яка мене від усіх зол покриває".