Про церкву Пресвятої Богородиці
В опустілій отій церкві Пресвятої Богородиці було колись таке чудо: вищезгаданий той Низир Аравлянин, коли полонив країну Аезвію, плив кораблями повз той острів і, приставши до берега, зайшов до тієї церкви. Побачив каменя, котрий покривав божественну трапезу, вельми предивного, і захотів забрати його і до своєї країни відвезти, щоб покласти на олтарі марнотних богів своїх. Розмірив тож ширину каменя і обшир церковних дверей: чи можливо буде тому каменю пройти через церковні двері, і побачив, що можливо, — набагато ширші виявилися двері від ширини каменя. Повелів зняти із престолу того каменя і витягти його геть із церкви до корабля. Коли ж каменя притягли до дверей, раптово виявився більший, аніж був спочатку, що не міг пройти через пройму дверну. Тужилися ж аравляни, тягнучи каменя, але не могли витягти його, бо ріс постійно. І скільки вони трудилися, тягнучи і двері ширше розбиваючи, настільки більшим виростав камінь. Розгнівався-бо Низир, повелів каменя того розколоти навпіл, через що невдовзі сягла його кара від Бога. Коли сів він на корабля і почав плавання, раптово знялася на морі буря і розбила корабля — втопився окаянний зі своїми воїнами, як колись фараон у глибині морській.
Про Чесні Дари
У теперішній час деякі вірні дивуються з того, що Чесні Дари вручено було тому ловцеві, аби поніс їх у пустелю, і що ловець простий був і осмілився їх нести, бувши неосвяченим: їх-бо належить носити тільки самим єреям. Але нехай не чудяться такому, повчає їх звичай Церкви, що первенствує, оскільки не заборонено було і неосвяченим брати до рук Божественне причащання і нести зі собою в доми, що далеко від церкви відстоять, чи в далеку дорогу. Пишеться про те і в "Лимонарі", в главі 79, що в Селевкії правовірний раб одного єретика-купця узяв святе причащання, беріг у ковчежці. І невдовзі довідався про те пан його і захотів спалити святі таїни, всі частки пречесного Тіла Христового під подобою хліба, який проріс колосками, коли берігся у тому ковчежці, — явно-бо такий звичай був у перших християн. По тому святі отці заборонили неосвяченим приймати до рук і виносити із церкви Тіло Христове, а передусім святий Золотоустий те заборонив із такої причини.
Коли був він у Царгороді патріярхом, одна жінка славетна, взявши в церкві частку пречистого Тіла Христового, понесла в дім свій і змішала його із якимось чаруванням заради волхвування. Про це довідався святий Золотоустий і заповів по всіх церквах: відтоді нехай не даються до рук частки Тіла Христового, але ложечкою нехай подаються у вуста разом з божественною під виглядом вина Кров'ю. Раніше-бо не було ложечок у церкві, а частки Тіла Христового давалися вірним до рук, а свята Кров чашею подавалася. Відтоді, за повелінням святого Золотоустого, почало подаватися божественне причащання ложечкою, і тільки освяченим повелено його носити, а неосвяченим ніяк не торкатися, щоб не було якогось безчестя Чесним Дарам.