Узяв же князь святого Ореста, повів його до храму ідольського, котрий був увесь золотом та сріблом прикрашений і наповнений багатоденними ідолами, й рече до нього: "Поклонися, Оресте, цим чесним богам!" Відповів святий: "Зваблюєш вельми, княже, не відаючи істини, це боги твої із золота, срібла, міді та заліза на звабу людську створені: не бачать, не чують, є-бо ділами рук людських, не можуть допомогти собі ні кому іншому добро творити — то заради чого маю їм кланятися?" Каже йому князь: "Скажи мені останнє слово, Оресте: чи поклонишся богам, а чи ні? Це ж бо чекають тебе муки". Відповів святий: "Гадаєш, княже, що боюся погрози твоєї? Не сподівайся застрашити мене муками, але чини, що хочеш, не знаєш-бо, що Господь мій Ісус Христос зі мною є, Котрий допомагає мені".
Тоді повелів князь святого Ореста оголити й бити міцно там-таки в ідольському храмі, а святий, починаючи страждання, звів руки горі і сказав: "Поглянь із небес, Боже мій, і допоможи мені, рабу твоєму". Битий був святий без милосердя всіляким знаряддям: палицями, линвами і худоб'ячим жиллям — стільки був битий, що сорок воїнів змінилося і знаряддя зломилося та розтерзалося. І не було цілого місця від ран великих на тілі його, і нутро розсілося. Святий же доблесно терпів, і всі такому терпінню дивувалися. Коли били отак святого, сказав князь: "Принеси жертви богам, і відпущу тебе!" А страстотерпець нічого не відповів. Тоді повелів князь розпеченим залізом його ребра опалити, і поливав лютим оцтом його рани та й сіллю посипав. Відтак мученик, звівши руки горі, рече: "Боже, учини мені знака на добре — і нехай це побачать мої ненависники і хай засоромлені будуть". І, це сказавши, дунув на ідолів, котрі стояли у храмі, і тоді всі вони попадали і в порох розсипалися. Закликав-бо святий до князя, кажучи: "Де є міць богів твоїх, пощо собі не допомагають?" Побігли всі геть із храму, бувши страхом охоплені, вийшов і мученик, а коли вийшов, тоді весь храм потрусився і впав.
Князь же повелів відвести святого у внутрішню темницю і наказав сторожі, щоб не давали йому ані хліба, ані води, але нехай голодом та спрагою морений буде. А святий Орест, увійшовши до темниці, звів руки горі і молився, кажучи: "Господи Ісусе Христе, що навчив мене благочестя з юності моєї і Який відігнав од мене всіляку похіть, облуду та звабу, Котрий створив небо, і землю, і море заради людини, привів у мир святих своїх Авраама, Ісаака та Якова, молю Тебе, не полишай мене, бо я всього себе Тобі віддав. Учини, аби причасником став тих, котрі постраждали за Тебе і наслідували Твоє Царство". Так молячись, святий пробув сім днів у темниці без їжі та пиття. На восьмий день вивів його князь на свій суд і рече до нього: "Окаянний та нечестивий вороже богів наших, чи й далі ти ожорсточений і непокірний будеш? Знай, що коли не поклонишся богам, то лютіші на тебе покладу муки і немилосердно відніму життя твоє, а тіло твоє погане повелю у воді втопити. Відповів святий Орест: "Усякі муки готовий я терпіти, маючи знамення Господа мого Ісуса Христа, зображене на серці моєму". Тоді мучитель наповнився ярості, повелів принести двадцять залізних цвяхів, що були довжиною у п'ядь, і вбити святому Орестові у п'яти. Коли це вчинили, повелів його до дикого коня прив'язати і волочити, доки не помре. І вельми гнано коня, і волочив той його по дорогах та полях, по тернях та гострому камінні, і в тих муках святий страстотерпець Орест віддав духа свого у руки Господу — відтягнений був од міста за двадцять і чотири поприща. Тіло ж його повелів мучитель укинути у ріку, що звалася Фіва. Явився ж на тому місці якийсь чоловік, світлий, як сонце, котрий зібрав мощі святого, поховав на горі, що біля міста Тияна. Богові нашому слава тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.