Цього життя списувачу, який готував його до цього видання друком у святій великій чудотворній лаврі Києво-Печерській, у літо від Різдва Христового 1685, коли вже закінчив писати страждання святого мученика цього Ореста, в одну ніч посту перед Різдвом Христовим, як трохи заснув перед утреннім церковним співанням, звістилося про нього ще більше й таке. Явився йому в сонному видінні святий цей мученик Орест, з веселим лицем позираючи на нього, і сказав йому: "Більше я вистраждав за Христа мук, аніж ти написав". І, це прорікши, оголив груди свої і показав у лівому боці велику рану, що наскрізь до нутрощів сягала, й рече: "Те мені залізом пропекли". По тому відслонив праву руку до ліктя і показав рану на ній супроти ліктя та й сказав: "То мені перерізали", — бачив-бо я в тій рані жили перерізані. Також і ліву руку оголив і на тому ж місці таку ж показав рану й мовив: "І тут мені перерізали". По тому схилився, оголив ногу до коліна й показав над литкою з другого боку супроти коліна рану; також, і другу ногу по коліна оголивши, показав таку ж рану на тому ж місці. "А це мені, — каже, — косою підсікли". Ставши ж зправоруч і дивлячись у вічі списувачу тому, рече: "Бачиш, що більше я за Христа постраждав, аніж написав ти!" Гадав тоді списувач: "Який це є Орест: чи не той, що один із п'ятичисленних мучеників є?" На це супроти думки його святий мученик відповів: "Не той я Орест, що із п'ятичисленних, але той, котрого ти нині житіє писав". Коли ж те йому казав, почув дзвін, що почав благовістити до утрені, і зникло видіння.
У той-таки день пам'ять святого священномученика Милія, єпископа Персидського, який постраждав із двома учнями своїми за Христа.
Місяця листопада в 11-ий день
Страждання святого великомученика Мини
Святий мученик Мина єгиптянин був родом, вірою ж християнин і саном воїн під владою трибуна Фирмиліяна пробув у Котуанській митрополії. Царювали тоді Диоклитіян та Максиміян, нечестиві царі. Коли ж од них вийшло повеління в усі країни, щоб були мучені та вбивані всі християни, які не поклоняються ідолам, і коли були вірні всюди принуджувані до ідольських жертов, тоді блаженний Мина, не терплячи бачити такої біди й не бажаючи зріти пошанованих бездушних ідолів, покинув воїнство своє й рушив у гори в пустелю, ліпше зволяючи жити зі звірами, аніж із людьми, що не відають Бога. І пробував, блукаючи по горах та пустелях, повчаючись у законі Господньому, постом та молитвами очищаючи свою душу і день та ніч служачи єдиному істинному Богові.
Минуло багато часу, відправлявся якийсь празник великий бісівський у місті Котуанському, на який багато язичницького люду зібралося. Чинили всілякі ігри, видовиська, кінські перегони та боріння свої на честь нечестивих богів — на ці видовища все місто з високих місць захоплене дивилося. Того празника духом провидів святий Мина, розпалився ревністю по Бозі і, покинувши гори й пустелі, прийшов до міста і зайшов у середину арени. Став на високу місці, на якому його всі могли б побачити, і велеголосно закричав: "Знайшли мене ті, що мене не шукали, явився я тим, що мене не питали!" Коли це святий зголосив, усі на арені повернули очі свої на нього і, замовкши, подивувалися дерзновенню його. Був там і князь міста того, на ймення Пиррос, той відтак повелів схопити святого і запитав його: "Хто ти є?" Святий Мина на прослух усьому народові загорлав, кажучи: "Я є раб Ісуса Христа, Котрий царює на небі та землі". Знову запитав князь святого: "Чи мандрівний ти, чи тутешній мешканець, і звідкіля в тебе таке дерзновення, що осмілився так посеред арени горлати?" Коли це сказав князь, а святий на слова його ще не відповів, один із наближених воїнів пізнав його і вигукнув: "Це воістину є Мина-воїн, котрий був під владою трибуна Фирмиліяна". Князь же рече: "Чи ж був ти воїном, як ці про тебе говорять?" Відказав святий: "Так є, був воїном і в цьому місті пробував, але, бачачи беззаконне людей зваблення від бісів, які поклоняються ідолам, а не Богові, то й скинув сан воїнський та й вийшов із міста, щоб не бути причасником беззаконня та їхньої пагуби, і блукав досі в порожніх місцях, втікаючи від співперебування нечистих людей — ворогів Бога мого. Тепер же, почувши про ваш богомерзький празник, возревнував по Бозі моєму і прийшов викрити сліпоту вашу, а проповідати єдиного істинного Бога, який створив небо й землю словом і який утримує весь усесвіт" . Почувши те, князь повелів повести святого у темницю і стерегти його до завтра, а сам увесь той день вправлявся у празникуванні та глядалищах.