Спершу-бо повелів святого до дерева прив'язати і тіло його все кігтями залізними шарпати й терзати. Коли ж це вчинили, омочилася земля кров'ю, яка потоком текла од терзаної плоті, аж кістки через глибокі рани проглядали. Мучитель же наругу йому чинив, мовлячи: "Що тепер скажеш, Вікентію? Чи ж не бачиш, якими ранами поранено і розтерзано є твоє тіло?" Відповів святий: "Чого хотів, те дістав, тобто саме цього вседушно бажав. Віру йми мені, о судде, що ніщо не є мені бажаніше, як страждати за Господа мого, і ніхто мені такого добродіяння не учинить, як ти. Хоча від злоби це чиниш, одначе добродієш мені, мучачи мене. І скільки примножуєш мені мук, стільки мені Господь мій готує воздаяння на небесах. Це ж бо лютими тими ранами виходжу, як сходинками, до Бога мого, Котрий живе на висотах. Це упованням на Нього небес торкаюся. Це ж бо царське повеління принижую, а з твого безум'я сміюся. Ти ж так мене мучити не переставай, але більше мучити мене намагайся. Молю, будь щодо мене більше й більше лютіший і повели слугам своїм, не перестаючи, терзати мене, доки стане плоті моєї. Я ж, раб Христа, Господа мого, все за ім'я Його терпіти готовий". Почув це мучитель, посоромленим відчувся і загорлав на слуг, щоб ліпше прикладали рук до мучення і хай жорстокіше мучать Христового страждальця. Коли ж побачив, що знемагають слуги, сам встав і бити їх почав. Святий же посміявся з його гніву і сказав: "Що твориш, о судде, за що б'єш своїх слуг? Вони мене мучать, ти ж мстишся їм за мене". Тими мучениковими словами і непереможним його терпінням Датіян, неначе стрілами, був поранений, і кипів гнівом і скреготав зубами і ледве живий став, блідий лицем, ще й трусився від ярості. Відтак почав лагідно до слуг говорити: "Що воно таке, вірні мої слуги, адже лиходій той не відчуває рук ваших і неважить муки, а ще й посміється з вас, з которих ніхто ніколи не насміхався. Чи ж мало було розбійників та злодіїв, батьковбивців та чародіїв, їх-бо ви міцними своїми руками умучили, і жодного не було такого, яким є оцей, котрий у руках ваших і мене, і вас ганить безсоромно. Не побажайте такого терпіти сорому, але всю свою силу покладіть і міцно його уранюйте!" А святий Вікентій більше ганив немочі їхні і сказав: "Не прошу тебе, мучителю, щоб перестав мене мучити, але щоб більші винайшов муки, більша тоді буде сила Христова у поміч мені, аніж сила, що мучить мене. І не знеможу, сповідуючи й прославляючи Ісуса Христа, єдиного істинного Бога. О, коли б і ти пізнав такого Бога, бачачи Його велику в мені, немічному, здійснену силу, яку ти зі всіма слугами своїми здолати не можеш, але, бачачи, не бачиш і, чуючи, не розумієш і не перестаєш творити волю бісівську на пагубу душі своєї". Суддя ж не міг нічого досягти, бо хоча крізь суглоби та кістки мученикові проходило гостре залізо і до нутрощів сягало, він залишався непереможний. Намислив отож звабою вловити його до свого злочестя і почав говорити до нього таке: "Пожалій юність свою, Вікентію, і не бажай, щоб цвіт життя твого передчасно осипався, не пересікай літ життя свого, себе самого помилуй і повинися нам, щоб до кінця не загинув; жаль мені тебе і бажав би тебе не в безчесті та муках бачити, як є, але в честі та славі, бо велику тобі виклопотав би достойність, коли б послухав мене". Відповів святий Вікентій: "Гірше мені є твоє лукаве милосердя, аніж твоя звірина лють, не боюся мук, але звабних твоїх слів лякаюся. Припини-бо душешкідливе лукавство, але всі, що маєш, муки поверни на мене і без милосердя муч мене, і пізнай силу Христову, яка вселяється в тих, котрі люблять Його . Такими мучениковими словами ще більше уразився мучитель, повелів його на хресті прибити і всі вуди й суглоби тіла його по-різному мучити. Коли ж ті слуги повеління мучителеве виконували, розпинаючи, б'ючи і розпалене залізо до ран прикладаючи, якось упав Вікентій із хреста на землю. Слуги ж думали, що вже вмер святий, і, взявши його, хотіли винести. Христовий мученик, благістю ж Христовою укріплений, вирвався із рук їхніх і знову подався на хреста, докоряючи слугам як несправним, котрі недбайливо виконують повеління пана свого. Вони ж ще більше ярості наповнилися, усяко мучили його, скільки мали сили, доки самі не знемоглися до решти. Після того, за повелінням мучителевим, укинули його в темницю і там тіло його, все поранене (всі вуди розбиті і жили розтерзані воно мало), поклали на гостре череп'я.