Минала ніч, і, коли сторожа міцно заснула, засяяло світло в темниці, і лик ангелів прийшов до святого, відвідучи його та втішаючи. Святий же мученик Вікентій від того ангельського пришестя прийняв болістям своїм відраду й невимовної радості наповнився, славлячи Бога. Збудилася сторожа і почула, що святий весело співає, а побачивши в темниці невимовне світло, забоялася вельми і побігла звістити Датіянові. Він-бо в недомислі був, усю ніч гадав, що б іще вчинити з непереможним мучеником, і намислив ще одну звабу: повелів приготувати ложе прегарне та м'яку послати постіль і покласти на ній святого. Приставили до нього улесників, навчивши їх, щоб обтирали кров святого й обв'язували рани його і всілякі чинили послуги із лестощами, ніби жаліючи його і плачучи над ним, і щоб, цілуючи йому ноги, молили помилувати йому себе самого і, не віддаючись на більші муки, учинити за повелінням царевим. Коли йому так чинили, мовив святий: "Ліпше мені було ложе на мученні з череп'ям, аніж це — не звабите мене, лукавії звабники!" Побачив мучитель, що нічого не досягне лукавством, повернувся знову до мучительства: повелів дошки залізні розпекти і прикласти їх до боків його, тоді на залізних ґратках розпечених поклали святого, і вогонь великий підкладали, печучи мученика, як м'ясо для їжі. Він же у всіх тих муках непереможений був, ісповідав ім'я Ісуса Христа і закінчив подвига страждання, віддавши духа свого в руки Господа свого. Мучитель же, побачивши, що помер святий, повелів тіло його витягти на поле й непоховане залишити на з'їжу птахам та звірам, і сторожу звіддалік поставив, щоб не викрали його християни. Бог же, хоронячи всі кістки своїх святих, приставив незвичну сторожу до мученичого тіла: повелів-бо воронові берегти його. І бачила віддаля приставлена сторожа, що коли безліч плотоядних птахів нападало на тіло святого, той ворон усіх відганяв і не давав сісти на мученикове тіло жодній птиці. Хоча й сам ворон, за єством своїм, любить пожирати тіла мертвих, одначе силою Божою було те йому заборонено, і не торкнувся й трохи й іншим торкнутися не дав. А ще чудовніше: вовка, який прибіг і хотів потягти тіло, відігнав, сильно нападаючи на нього і б'ючи його. Звістила сторожа те Датіянові, і дивувався вельми нечестивий, однак не бажав пізнати Божої сили — повелів відтак укинути в море те святе тіло. Взяли його воїни, занесли на корабля і, далеко в море завізши, у глибину вкинули, самі ж повернулися до берега. І коли поблизу берега були, знову побачили тіло мученикове, яке лежало при березі, і, злякавшись, утекли. Християни ж, узявши, поховали його чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа.
У той-таки день житіє та подвиги преподобного отця нашого Теодора Студита
Був у Царгороді доброродний та багатий муж на ім'я Фотин, який мав у подружжі Теоктисту — обоє благочестиві та богобоязні. Вони й народили цього блаженного Теодора і, за звичаєм християнським, хрестивши його, виховували у доброму поводженні, і віддали його в науку книг. Ширилася тоді єресь іконоборства, коли царював неправедний цар Константан Копроним, і було велике гоніння на благочестивих. Через те Фотин, покинувши честь і владу, котрі мав од царя, і порадившись із дружиною своєю, роздав усього маєтка і відрікся від світу та й прийняв іноче життя, в якому аж до смерті добре пробував. А блаженний Теодор, навчаючись еллінської премудрості, став чудовим ритором та філософом добрим і змагався з нечестивими щодо благочестивої віри. Настільки в Божественних писаннях та догмах управний був, що не могли пересилити його єретики ніколи. Коли ж помер злочестивий цар Копроним, настав після нього син його Лев, який пішов за злочестям батька свого. Не довго той царював, а невдовзі і царювання, і життя його скінчилося, а після нього дружина його Ірина разом із сином своїм Константаном сіла на престолі. Та благочестива була за іменем своїм, що значить мир, на ділі учинила мир Церкві і сум'яття утишила. Зізвала-бо велику кількість преподобних отців і зі святішим патріярхом Тарасієм зібрала собор Сьомий Вселенський у Никеї, на якому, нечестиві учення зловірних відкинувши, постановили знову божественні ікони шанувати, як раніше, і поклонятися їм. Було-бо зібраних отців до трьохсот і більше шістдесяти. Серед них і священний Платон, котрий спершу на Олімпійській горі пробував, його-бо пам'ять квітня на п'ятий день пошановується, він блаженному Теодорові був дядьком по матері, Теодор, отже, був його небожем. Мав-бо Платон у собі живучого Духа Божого і був усім на користь, в божественних писаннях управний і солодкомовний у бесідах. Коли ж закінчився собор, узяв блаженний Платон із собою блаженного Теодора, а з ним і двох братів його Йосипа та Євтимія, які зволили прийняти іноче життя. З ними ото рушив і прийшов на місце одне, назване Сакудіян, було воно вельми гарне і добровгідне для тих, що бажали безмовності, на горі покладене, рівне й кругловиде, мало навколо дерева усілякі високі і воду солодку протічну. Єдиний тільки прохід шляхом був у те місце, що побачивши, уподобали всі й поселилися там та й помалу збудували церкву на ім'я святого Івана Богослова. Коли ж почала примножуватися братія, заснував священний Платон монастиря, від нього ж і блаженний Теодор був пострижений в іноцтво і більше інших подвига творив та й умертвлював себе постом і трудами: найважчі-бо діла і найбезчесніші служення вибираючи собі, навчався смирення, і дивувався багато хто, бо був дитиною доброродних і багатих батьків, вихований у м'якості та спокої, а таким жорстким ділам віддавав себе, дрова рубаючи, і воду носячи, і землю копаючи у садах, і переносячи каміння та інше подібне дбало роблячи. Багато разів, гній на своїх плечах носячи в сад, кладучи для підживлення зела, допомагав у роботі тим, котрі немічні були й нездорові в тілі, і всім слугою був. Ще і в тому дбання мав, що всі свої помисли й діла сповідав отцю своєму святому Платонові, з любов'ю приходячи до нього, сповідаючись і накази від нього щиро приймаючи. Завжди уділяв собі час щодня на богомислення, аби сам на сам поставати перед Богом, розумом незбуреним і із земними речами не змішаним приносив Йому певне таємне служіння.