Прийняв, отож, після нього царство син його Ставрикій, але й той невдовзі помер, бо поранений був у бою, на якому із батьком своїм був, відтак Михаїл, котрий тоді мав чин киропалата, був вибраний на царство, муж, воістину достойний царської влади, добрий був і правовірний. Той, прийнявши владу, преподобного отця Теодора із ув'язнення повернув і всіх, що з ним, і достойною честю пошанував, і церковне хвилювання втишив. Йосипа ж знову, як непотрібне вудо, відсічено було від Церкви. У той час священний та достохвальний Платон до Господа відійшов. Почув патріярх про смерть його, прийшов з усім клиром своїм до Студійського монастиря і, поцілувавши святі його мощі, чесно поховав. Преподобний же Теодор до кончини духовного свого отця Платона тільки два літа в тиші із братією своєю прожив, потому знову постала на нього і на всю Христову Церкву люта буря від зловірного Лева-вірменина, котрий спершу воєводою був у благочестивого царя Михаїла. Послано його супроти варварів на схід, там численне воїнство зібрав і, загордівши, постав на добродійника свого, царя Михаїла, і всі, що були під рукою його, сановники та воїни теж постали: одні дарами, інші обітницями, а ті іншими ласками звабилися — і притяг їх до себе. І так царем учинився, і ніхто не супротивився йому. Довідався про це благовірний цар Михаїл, отож царську багряницю на іночу волосяницю змінив, не бажаючи чинити міжусібні війни, і відступив царство ворогові своєму, а сам іноче взяв життя.
Прийнявши ж царську владу, Лев-вірменин спершу благовірним і тихим з'являв себе, доки укріпився на царстві і зібрав злочестю своєму посібників. Тоді почав гудити святі ікони й докоряти тим, котрі пошановують їх, нерозумними таких називаючи. Викрив патріярх його злочестя і змагався із ним, покликаючись на писання про святі ікони, але нічого не досяг, тільки на більшу ярість підняв безумного царя, котрий тоді скликав відомих священиків та іноків, і патріярха ж із ними вкупі, і блаженного Теодора покликав, відтак явно відкрив їм . злобу свою, огуджуючи й докоряючи тим, хто чесні ікони пошановував; похваляв же тих, котрі знищували іконне поклоніння, і говорив: "Чи ж не закон давній, перстом Божим написаний, заповідав не служити ділу рук людських: "Не сотвори, — казав, — кумира ані жодного подіб'я". Не належить-бо поклонятися іконам, бо їх рука людська творить, як не може хтось на іконах написати Неописанного і на дошках у лікоть уміщати Невмістимого, і Божим іменем називати фарбою зображеного". Святі отці марнотним його словам усяко суперечили, огудні слова його відкидаючи й кажучи: "Коли закон, Мойсеєм даний, цілковито утримаємо, то марна буде християнська віра наша, марне і проповідання апостольське, марне і всіх святих отців божественне передання буде. І саме Владичне воплочення (про що й казати страшно) відкинено буде, ним-бо пізнали ми людський його образ, і честь іконну прийняли, пошановуючи в іконах того, котрий є зображений". Так говорив святий преподобний Теодор, що добре знав усе старе й нове Писання; дерзновенно ж мовив до царя: "Звідкіля до тебе, о царю, цей умисел прийшов, щоб Христовий зневажити образ і щоб таке єретичне повеління вносити у святу Церкву і роздирати ризу її, зіткану від небесної благодаті та апостольського й отчого учення? Чи від Старого Закону мудруєш, йому ж бо вчинила кінця Нова Благодать, яка з Ісусом Христом прийшла. Коли ж належить зберігати Старий Закон, якого ви тримаєтеся, то й обрізування, і суботствувати та інше, в ньому записане, належить чинити. Не можеш хіба ти цього зрозуміти, царю, що закон даний був на час одному лише народові, котрий вийшов з Єгипту, але зникла тінь явленої благодаті, та й сам Закон не скрізь те зберігає, що повелів. Повелів був не чинити подіб'я і не служити ділу рук людських, а подіб'я херувимів над кивотом поставив, а чи не були ті херувими ділом рук людських? Однак усі їх пошановували. В Новій же Благодаті сам Господь лице своє на обрусі зобразив і Авгарю подав. Його Авгар торкнувся і дістав зцілення довгочасної своєї хвороби. По тому святий Лука, Господній апостол та єванге лист, своїми руками зобразив подіб'я Матері Господньої і останньому родові залишив. Також явлений у Фінікії нерукотворний образ Спасів дивні й численні чудеса учинив. І інші чуда, які творяться святими образами, чи не світліше сонця з'являють те, що гідну честь їм належить воздавати?". Цар-бо, не слухаючи слів преподобного, рече: "Не хочу я невидиме і невсяжне Божество зображати фарбами". Відповів Теодор: "Не ми, о царю, Божество описуємо, але Неописанне це сповідуємо й віримо в Нього. Зображаємо прийняту від нас плоть Сина Божого іконним писанням і їй поклоняємося і пошановуємо її". І багато преподобний отець від божественного Писання і від отецьких передань говорив і царську облуду викривав. Цар же ярості наповнився і мовить преподобному із гнівом: "Знаю, що ти завжди незмисленне говориш і сварливе, горде ж і всім супротивне. І тепер прийшов ти злословити й гудити мене, промовляючи не як до царя, а як до котрогось із простих, — за це заслужив ти численних мук. Але ще помилую тебе, доки певніше явиться правдивим наше мудрування. А коли й по тому не покоришся, приймеш належну безумству та упірності своїй кару".