Дехто із слуг царевих побіг до царя і звістив, що весь народ приліпився до тих трьох християн і не дадуть посікти їх. Цар же сказав: "Виведіть триста озброєних воїнів, нехай і людей, що слідують за тими звабниками, посічуть". Слуги повідали йому, що деякі бояри є серед тих людей, — Єлпидифор також там є, — і запитали, чи можна і тих посікти з іншими? Цар же повелів закликати Єлпидифора перед себе. Єлпидифор узяв із собою трьох інших сановників і прийшов перед царя. Цар же поник долі, довго сидячи мовчки, тоді звів голову й рече: "О Єлпидифоре, до чого зволили ви, покинувши батьківських богів, а до лестивих християнських приєднавшись? Знай же, що не помилую жодного, хто вірить Розіп'ятому". Єлпидифор же відповів: "Що хочеш, чини, готові-бо ми за розіп'ятого Христа вмерти, бо то Бог один є істинний та правдивий і немає іншого, крім Нього. Всі-бо твої боги бісами є, їх ми відрікаємося і відметаємося поганих їм жертов і про тебе, служителя бісівського, не дбаємо". Тоді цар засудив їх на смерть і таку видав супроти них постанову:
"Єлпидифора і всіх, котрі з ним, що покинули пресвітлих богів, які життя цього відкинулися і на смерть зволили, повеліваємо посікти мечем, аби прийняли те, що самі шукали, а хто захоче взяти й поховати тіла їхні, той нехай ховає без боязні".
І тоді взяли їх воїни, повели за місто до святих мучеників і до всього народу, що у Христа вірував. А коли перед усіма було прочитано цареве повеління, підняли всі голоси свої, кажучи: "Слава тобі, Боже, що дав Ти нам путь добру, аби, відійшовши від темного і звабного цього світу, прийшли до Тебе, Бога нашого, і поклонилися престолу Твоєму й побачили Тебе, неприступне Світло". І почали цілувати один одного. Воїни ж обступили їх і посікли, і упало від меча в той час до семи тисяч тих, котрі повірили у Христа зі святим Єлпидифором. Акиндин же, і Пигасій, і Анемподист не були посічені, але, за повелінням царевим, знову замкнені у темниці.
Назавтра повелів цар розпалити вогненну піч, щоб спалити в ній святих мучеників. І коли виведені були святі із темниці, сказав до них цар: "Чи бачите піч оцю, це задля вас уготовано її?" Блаженний же Акиндин мовив: "Більше тобі піч уготована в геєні вогенній, щоб у ній із тезоіменитими тобі бісами спалений був навіки". Цар же із гнівом рече: "Чи ж я біс є?" Відповів святий: "І діла твої, і ім'я твоє біса із тебе показує, чиниш-бо по-бісівському, і ім'я твоє зветься "цар бісам", і добре тебе назвала мати твоя Саворієм, бо бісам ти спільником є". Цар же до наближених каже: "Просіть матір мою, хай прийде до мене сюди". Коли ж прийшла мати його, встав із престолу свого і честь віддав, посадивши її поблизу себе, та й мовив: "Скажи мені, мати моя, що це в мене за ім'я?" Відповіла мати: "Діда свого ім'я маєш, дід-бо твій Саворієм називався, то й тобі дали ім'я Саворій". Цар же показав пальцем на святих і рече: "А ці беззаконні кажуть, що бісівське у мене ім'я". Мати його на те посміялася, уже-бо вірила у Христа, але таїлася перед лихим сином своїм. Побачив цар, що мати сміється, збісився ярісно і, кинувшись на неї, почав по лиці бити її. Вона ж бо, тікаючи, схопилася за ноги святих мучеників і, плачучи, сказала: "Спасіть старість мою, раби Христові, бачу-бо, що не тільки іменем, але самою істотою біса й сатану цього окаянного я народила!" Побачив цар, що й матір його вірить у Христа, осудив її зі святими мучениками вкинути в огненну піч. А ще від наближених воїнів повірило числом двадцять і вісім, і всі із Акиндином, і Пигасієм, і Анемподистом, та з блаженною матір'ю царевою були вкинені в піч і у вогні, молячись, віддали Богові святі душі свої. Достойні ж бачили лик святих ангелів, котрі співали охрест печі й приймали душі святих, і добропахтіння невимовне відходило від мученичих тіл. Коли ж погасла піч, і цар відійшов до палацу, і всі розійшлися, деякі із вірних, прийшовши до печі, знайшли тіла святих цілими й неушкодженими від вогню, тож, узявши їх, поховали чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, славленого навіки. Амінь.