Багато чудес преподобний отець наш Теодор і в житті своєму, і після кончини учинив, з них трохи згадаємо для користі.
Такий собі Леон, що гостив подорожніх, коли йшов преподобний Теодор із ув'язнення, прихистив його в домі своїм. Невдовзі той Леон привів наречену синові своєму за жінку, і мали одружитися. Раптово запала наречена в люту недугу й лежала в гарячці, що всі засумнівалися, чи й житиме. Леон же послав до преподобного, звіщаючи, що трапилося, й молячи, щоб допоміг їм своїми молитвами. Преподобний же благословив єлей, послав до Леона, повеліваючи памазати ним хвору. Коли це зробили, тоді встала наречена здорова, ніби ніколи не хворіла. Той-таки Леон якось у потребі рушив сам у далеке село, зустрів у дорозі звіра рися, який, побачивши Леона, кинувся на нього, бажаючи з нього їжу собі вчинити. Леон же прикликав велеголосно ім'я преподобного отця Теодора, і тоді звір, почувши ім'я святого, став і поник долі, з дороги звернув і кинувся тікати. Леон же залишився неушкоджений од звіра й пішов у дорогу свою.
Одна жінка, яка страждала від духа нечистого, була приведена до преподобного. І такий лютий був дух, який мучив її, що сама свою плоть терзала і їла, не відчуваючи болю. Преподобний же, побачивши таке її страждання, зворушився щодо неї і вчинив знамення хресне своєю рукою на голові її і прочитав над нею заборонну молитву. І тоді дух нечистий вийшов з неї та й утік, прогнаний молитвою преподобного.
Друга жінка була з вельмож, вона блаженному Софронію, ігумену, після смерті преподобного Теодора повідала таку річ. "Була, — каже, — пожежа якось у домі моїм, його ж бо довкіл обхопив вогонь; усе, що в ньому, із шумом горіло, і годі було ані залиттям водою, ані якимось іншим чином здолати велике полум'я. Я ж у вельми великій була скорботі та печалі і не знала, що чинити. Згадала послання преподобного Теодора, яке було в мене, його невдовзі перед тим написав до мене преподобний. І запала мені думка вкинути його у вогонь. Може, засоромиться вогонь писання, накресленого його рукою святою, і зменшить трохи полум'я своє. І учинила, як намислила: кинула грамоту оту на великий вогонь і мовила таке: "Святий Теодоре, допоможи мені, котра є рабою твоєю, в біді". І в тій хвилі побачила люту ту силу вогненну знеможену й погаслу, і димом повилася вона". Отак призвання імені того Божого угодника багато може.
Подібну річ вищезгаданий Софроній оповів. "Ішов, — каже, — якось у Пифлагони із блаженним Миколаєм, наслідувачем та співстраждальцем великого Теодора. Коли простували дорогою, вечір уже настав. Спочили на якомусь полі, де лежало багато покошеного сіна. Були там і якісь воїни, котрі шляхом ішли і які через пізній час стали на тому-таки полі і вогонь запалили, вечерю собі готуючи. Пізніше вночі той вогонь підкрався, і сталася велика пожежа, яка все сіно поїдала. Тоді збудилися воїни і всі на нас кинулися, гадаючи, що це ми запалили, і хотіли на нас накласти руки й мучити нас. Ми ж, не знаючи, що учинити, закликали в поміч великого Теодора, сказавши: "Отче преподобний, допоможи нам і збав нас молитвами своїми від напасті, що неправедно на нас наноситься". Коли це ми сказали, раптово впав із неба великий дощ і все вогненне запалення до решти загасив. Воїни ж, чудо те побачивши, упокорилися і припали до нас, просячи прощення".
На острові Сардійському був один доброчесний муж, котрий мав у себе писані слова повчань преподобного Теодора, — старатливо він те перечитував. Любив і пісні, які склав той отець на піст Великий, що тріоді, або трипісенці, називаються. Прийшли до того чоловіка якісь зловірні іноки, мимо йдучи шляхом, і жили в нього під час Великого посту. Побачивши складені преподобним Теодором співи й слова, почали їх гудити, кажучи, що нерозумно їх складено і буйства вони сповнені. Чоловік же той, що їх гостив, зневірився від їхньої бесіди і вже після того не прочитував корисних слів преподобного і не співав на утренньому співанні його трипісенців, як це мав звичай співати раніше. Так він розпустився, що однієї ночі преподобний отець Теодор з'явився до нього малий зростом, ніби живий, блідий лицем, лисий головою; услід же за ним інші іноки йшли, палиці в руках тримаючи, — ними повелів бити того звабленого. Коли били його, сказав отець: "Пощо невір'ям відкинув ти мої творіння, які спершу любив та пошановував? Пощо того не розміркував ти, що коли б не бачила у них користі Божа Церква, то не прийняла б їх; і не вигадливим псевдослов'ям ані через витійство вони складені, але в усьому здорові і смиренні мають слова, які можуть зворушити серце і замилувати душу. Солодка-бо суть і корисна тим, котрі істинно хочуть спастися". Так покаравши розпутного, відійшов. Коли ж настав день, муж той, лежачи на ложі, від биття мав тіло, повне синяків, які показував усім, розповідаючи, як був покараний. І тоді іноків, котрі звабили його, відігнав із безчестям від дому свого як винуватців його прогрішення і такої покари, а до преподобного Теодора відтоді більше, ніж раніше, віру мав і люб'язно перечитував писання і співи, ним створені, молячи його, щоб вибачив йому давніші прогрішення.