Выбрать главу

Якось блаженному Іванові численне погинуло майно у такий спосіб: коли кораблі церковні, обтяжені куплею, були на морі Адріятичному, піднялася буря, і все багатство, що було в кораблях, потопилося у морі — так Бог допустив, щоб досвідчення віри святого Івана "було дорогоцінніше за золото, яке гине". Було ж кораблів числом тринадцять, а всієї куплі, що в них містилася, ціна: три тисячі і триста літрів золота. Святий же Іван, позбувшись такого маєтку, яким би довгий час допомагав убогим живитися та одягатися, терпів із подякою, Иововими словами часто повторюючи: "Господь дав — і Господь узяв, нехай буде благословенне Господнє ім'янавіки". Прийшло до нього багато начальних громадян, бажаючи втішити його в печалі. Він-бо відповів їм: "Я винуватий у пагубі церковного майна: коли б не зносився я умом, що численну подаю милостиню, то не трапилося б такого в морі потоплення майна. Я ж загордив, не своє, а Боже подаючи, тож смирити мене Бог захотів і таку убогість припустити, а убогість мужа смиряє. Тепер і сам марноту маю, погубляючи гордістю мзду свою у Бога, і винуватцем інших нестач я є: голод-бо терпітимуть, адже то їм загинула пожива. Одначе Господь не мене заради, а заради їх-таки самих не покине їх і все їм потрібне подасть". І так ті, що прийшли втішати Івана, втішилися від нього, чуючи корисні слова, а Господь невдовзі все Іванові повернув удвічі: Іван же більшу милостиню убогим подавав і вельми милосердним являвся тим, котрі терпіли котрусь кривду. Якось ішов він до церкви святих мучеників Кира та Івана, підійшла до нього одна вдова бідна, звіщаючи про велику кривду від свого зятя й просячи помочі у святого патріярха. Сказали ті, що йшли зі святим: "Владико, коли повернешся в дім, тоді вислухаєш прохання тієї вдовиці". Відповів святий: "А тепер як мене Бог послухає, коли я не вислухаю її?" І не рушив із місця, доки не вислухав удовиці і не збавив її від кривди.

Один юнак після смерті батьків своїх у великім зубожінні пробував. Довідався про нього Іван, запитав у людей, як обіднів (чув-бо про батьків його, що вельми багаті були). Повідали йому деякі боголюбні мужі, що батьки того юнака були вельми милостиві і всі маєтки свої убогим роздали, сину ж своєму лише десять літрів золота залишили. І померла спершу мати, по тому й батько, наближаючись до смерті, закликав сина, поклав золото йому й образа пречистої Богородиці і сказав: "Дитино улюблена! Це від усього маєтку нашого тільки десять літрів золота залишилося, а все вклав до рук Христові. Тепер же скажи мені: що собі хочеш залишити: чи це золото, чи Володарку нашу Богородицю і живительку твою?". Хлопець же поминув золото, взяв ікону Пречистої Богородиці, а золото вбогим віддати повелів: і віддано було й останнє добро жебракам. Відтак помер батько, і залишився хлопець убогий, і у великій бідності він пробував, страждаючи; в усі ж дні та ночі ходив на співи та молитви в церкву святої Богородиці. Почувши це, преподобний Іван подивувався чеснотливості та розуму того хлопця і полюбив його душею, і відтоді, як правдешний батько сиротам, мав турботу про того хлопця і гадав, яку б йому учинити милість. Якось закликав потай економа свого та й сказав йому: "Хочу тобі повісти певну річ, але дивись, щоб нікому не розповів". Економ пообіцяв берегти таємницю, котру скаже йому, і мовив патріярх: "Ходи візьми стару хартію і напиши на ній заповіта останньої волі того, що мав померти, нібито якогось мужа на ймення Теопемпта, і учини, ніби я і убогий той юнак є родичі щирі. І піди скажи тому юнакові таке: "Чи не відаєш, брате, що ти є патріярховим родичем, отож не належить тобі у бідності страждати". І покажи йому писання та й скажи: "Коли ти, дитино, соромишся явити себе патріярху, що родич ти йому ж, то я повім йому про тебе". Пішов, отож, економ, учинив за патріяршим повелінням: написав писання на старій хартії і, прикликавши хлопця, показав йому, нібито було то писання батька його, в якому з'являється споріднення з патріярхом. Хлопець прочитав, порадів, одначе соромився, що вельми вбогий і в лихе рубище одягнений, і молив економа, щоб сказав про нього патріярхові. Пішов відтак економ до святого звістити йому. І мовив святий: "Скажи хлопцеві: так говорить патріярх: "Пам'ятаю, що дядько мав сина, але в лице не знав його". Добре-бо вчиниш, коли приведеш хлопця до мене, принесеш і писання зі собою". Пішов, отож, економ і привів юнака й показав писання преподобному. Він-бо обійняв люб'язно хлопця і сказав: "Добре, що прийшов ти, сину мого дядька". Дав відтак йому добра багато і купив хоромину, і все на потребу, і з'єднав його з дівчиною доброродною, а невдовзі подбав учинити його багатим, і славним, і чесним, щоб здійснилося мовлене у псалмах: "Та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили".