У той-таки день пам'ять преподобного отця Маркіяна, котрий був із Кира, він усе полишив Бога ради й пішов у пустелю і, малу хлівину зробивши, зачинився у ній та й жив у пості та молитвах. Цей ніколи не палив свічі вночі, щоб почитати книгу, але завше божественне світло йому сяяло. Якось змія великого, що до хлівини його приповз, хресним знаменням та подухом умертвив; багатьом же був у користь і, добре Богові пригодивши, помер. А вмираючи, заповів учневі своєму Євсевію, щоб у таємному місці його поховав, бо довідався, що багато хто приготував ковчеги, і церкви збудував, і змагався щодо нього, бажаючи кожен із них взяти його тіло після смерті.
Місяця листопада в 3-ій день
Страждання святих мучеників єпископа Акепсима, Йосипа-пресвітера та Аїтала-диякона
У країнах персидських, у місті, названому Наєсон, був благочестивий єпископ на ім'я Акепсим, цей від юності віку свого, всілякі чесноти проходячи, аж до старості непорочно зберіг життя і, маючи вісімдесят років од свого народження, не знеміг од труду, а чинив подвига великим постом, та молитвами, та належними турботами про вручене йому стадо; і ще більшого виказав подвига при кончині своїй, коли мужньо постав, аж до крові, за Господа свого, за нього й душу свою після тяжких і довгих мук старанно поклав. А перед мученичим подвигом своїм за кілька років таке мав про страждання своє пророцтво. Якось, коли лежав у домі своєму, хлопець його, наповнившись духа пророчого, поцілував його в голову і сказав: "Блаженна є голова оця, що за Христа прийме мучення!" Він же порадів на проречення оте і сказав: "Буде мені, о дитино, за словом твоїм!"
Сидів на той час біля Акепсима один улюблений його друг, єпископ ближнього міста, та й почув слівце оте, що хлопець прорік. Усміхнувся та й сказав до хлопця: "Скажи мені, о дитино, чи знаєш що про нас?" Богонатхненний же хлопець відповів: "Ти не маєш уздріти міста свого, але, повертаючись до нього, в дорозі, в селі Єтрадан, помреш". І збулося пророцтво хлопця того на обох єпископів: той-бо помер дорогою в названому селі, Акепсимова ж голова сподобилася мученичого вінця.
Злочестивий цар персидський Саворій підняв у землі своїй велике гоніння на християн і в самий день спасительних страстей Христових послав у всі краї своєї області таке повеління, щоб усі, хто сповідував Христа, були побиті по всій Персиді. У той час велику множність християн у містах та селах було нещадно побито від нечестивих, найбільше ярились на них жерці та волхви, старатливо шукаючи тих, що ховалися, витягували їх із домів і з потаєнних місць та й люто умертвляли. Інші ж із вірних самі себе передавали в їхні руки і щиросердно проливали кров свою; багато було убито за Христа і в палатах царських, із ними і Азадис-євнух, якого цар вельми любив, забитий був як істинний Ісуса Христа раб і сповідник імені Його пресвятого. Довідався-бо цар про смерть улюбленого свого євнуха Азадиса, пожалів вельми про нього і те народне вбивство припинив, тільки вождів та вчителів віри християнської повелів шукати на смерть. Це повеління цареве розголошено було повсюди, начальники волхвів та жерців проходили Персиду із дбанням, шукаючи єпископів та священиків християнських і всіляко їх погубляючи. У той час і святий Акепсим-єпископ схоплений був. Коли ж ті, що схопили його, вели його із дому, один із домашніх приступив близько до святого і шепнув на вухо: "Заповідай щось про дім свій". Він-бо, рукою на дім показуючи, мовив: "Це вже не мій дім, я ж бо, не гаючись, піду до горнього дому".
Коли ж був у місті Арвил, привели його до князя волхвів, ім'я якому Адрах, і запитав князь святого Акепсима: "Хто ти є?" Він-бо велеголосно ісповідав себе, що християнин. Князь же мовить до нього: "Чи правду про тебе говорять, що не слухаєш царського повеління і проповідуєш єдиного Бога?" Святий же безбоязно відповів: "Усе, що про нас чув ти, істинне є, єдиного проповідую Бога і тим, що приходять до мене, раджу, щоб пізнали Його, і хай вірують у Нього зі мною". Князь же рече: "Ми чули про тебе, що премудрий більше інших, тепер же бачимо, що нічим не ліпший ти від немисленних дітей: що це за премудрість противитися царському повелінню і не кланятися пресвітлому Сонцю та Вогню, їм-бо сам цар поклоняється". Святий же відповів: "І цар ваш і ви із ним вельми збезуміли, бо, полишивши Творця, поклоняєтеся сотвореному". Князь же із гнівом рече: "Чи нас називаєш безумними, котрі пошановують таку стихію і поклоняються всеоживлюючому і преосвічувальному Сонцю? О брехливий старче! Ти ж бо є сам безумний воістину, і коли не повинуєшся царевому повелінню, то не збавить тебе старість твоя від тяжких мук, ані розіп'ятий Бог твій не візьме тебе із рук наших". Святий же мовив: "Хай загородяться тобі мерзенні вуста, що огуджують Бога мого! О нечестивий, що бажаєш загрозами своїми застрашити мене, щоб відступив од отчих переказів, яких у юності навчився і з ними дочекався цієї сивини. Хоча й похваляєшся на мене у гордості своїй, що не збавить мене старість ані Бог мій од ваших рук, одначе не зміню ліпшого на гірше, яка-бо мені користь є на малії оті дні від рук ваших вільним бути, адже невдовзі і без вас візьметься із мене загальний борг смертного єства. Не поклонюся Сонцю ані не пошаную Вогню, щоб ніхто не посміявся з моєї старості, аби ніхто не заговорив, що ліпше люблю своє життя; ще більше люблю Бога мого — не продам таких благ небесних за короткотривале життя".