Выбрать главу

По тому Нектарій, патріярх Царгородський, котрий був після Григорія Назіянського, із миром помер, і шукали старатливо таку людину, котра була б достойна патріяршого престолу, — багато-бо щодо того дбали, і звіщено було цареві Аркадію про Івана (слава-бо про його учення та житіє проходила повсюди), і всі визнали його достойним бути такого сану, щоб після Нектарія прийняв правління константинопольської Церкви. Тоді — бо послав цар грамоти до Флавіяна, щоб відпустив Івана в Царгород. Народ же антіохійський про це довідався, зібрався весь до церкви, любов'ю палаючи до Івана, — не бажали — бо позбутися такого вчителя. Спротивилися всі посланим від царя, навіть патріярха свого не хотіли послухати, і не дали взяти Івана, та й сам Іван не хотів іти в Царгород: смиренним бувши, вважав — бо недостойним себе такого сану. Про це довідався цар, здивувався і ще більше захотів побачити Івана і мати його на патріяршому престолі. Через це, повторно пославши, повелів комитові Астерію потай від людей вивести його із Антіохії, що й сталося. Коли наблизився Іван до Царгороду, вийшло йому назустріч усе місто із багатьма боярами, висланими від царя зустріти його, і прийнятий був чесно від царя і від усього собору та люду, і всі за такого світильника церковного раділи, один тільки Теофіл, патріярх Олександрійський із однодумцями своїми нітився: заздрили — бо добрій славі Івана і, ненавидячи його, не бажали вони зволити собору, який вибрав Івана, але іншого якогось пресвітера, якого в себе мали, на ім'я Ісидор, гадали вивести на престола; одначе, і не хотячи, пристав Теофіл до собору і посвятив Івана. Виведено — бо блаженного на патріяршого престола місяця лютого, в 26 день. Прийшов, отож, цар, а з ним усі князі та бояри, бажаючи благословення прийняти від новопостановленого патріярха, святого Івана. Той — бо молитву про царя і людей учинив і всіх благословив, розтулив богомовні вуста свої і сотворив душекорисне повчання, в ньому наказуючи цареві невідступно пробувати в православ'ї, єретиків одрікатися, часто до церкви ходити, праведним і милостивим бути. І сказав: "Хай знає твоє благочестя, що не посоромимося, коли буде потрібно, виказу й відкриття на користь душі, адже й Натан-пророк не посоромився царя Давида, викриваючи його зогрішення". Наставляв і всіх духовних та світських, тих, що мають владу, і тих, що є під владою, щоб кожен пробував у належних собі добрих ділах. І поширив достатньо учительне слово, яким усі, слухаючи, насолоджувалися. Коли промовляв він божественні слова, був між людей один чоловік біснуватий, його ж бо раптово нечистий дух потряс, кинув на землю і жахливим загорлав голосом, що всі, котрі були в церкві, жахнулися. Блаженний же Іван звелів привести його перед себе, учинив над ним знамення чесного хреста і вигнав нечистого духа, зробивши чоловіка здоровим, що побачив цар і весь народ, і пораділи, і прославили Бога, Який дав їм таке велике світило та лікаря душевного й тілесного.