І тоді повелів волхв простягти старого на землю голого і палицею сукуватою бити його міцно, і битий був по всьому тілу аж так, що земля кров'ю його обагрилася. Після ж довгого биття знову перед собою поставив його мучитель і каже: "Акепсиме, де є Бог твій, якому кланяєшся, хай прийде нині і нехай забере тебе від рук моїх!" Відповів святий: "О пребеззаконниче! Бог мій скрізь є, небо й землю наповнює і силу має забрати мене із рук твоїх, але я Його Благість не про це молю, щоб мене від мучительства твого збавив, але хай подасть мені терпіння у муках, щоб я, коли до кінця перетерплю, улучив вінця життя. Ти ж піднявся на Бога живого, земля ти і попіл, за що достойний ти муки та смерті, воістину достойний — хай же в тому згориш вогні, якому тепер, як Богу, поклоняєшся, щоб той бог твій палив тебе навіки!" Князь же волхвів, те почувши, роз'ярився гнівом і звелів святого, тяжкими обклавши залізами, зачинити у в'язниці.
Назавтра схоплений був пресвітер Йосип, котрий мав літ сімдесят, також і Аїтал-диякон, обидва мужі правдиві і святі, їхня-бо ревність до Бога була як ревність Іллі-пророка, і зовнішність їхня чесна, і слово їхнє, як меч надвабіч гострий, сікло безбожних. Вони приведені були перед нечестивого волхва, він-бо на них подивився гордим оком та й рече: "О роде загублений! Пощо, простих обходячи людей, зваблюєте їх ученням вашим неправедним?" Відповіда пресвітер: "Не зваблюємо людей, але від зваби відвертаємо до істинного Бога, що є Господь і Творець сонця та вогню і всіх видимих та невидимих істот, і не неправедне наше вчення, оскільки воно про єдиного праведного Бога". Волхв же мовить: "Яке вчення праведне є: чи те, що його тримається цар та всі його воєводи, чи те, якого слухають люди прості та знедолені, убогі і які ніщо є, як оце й ви?" Відповідає пресвітер: "Прості та знедолені є люди у світі цьому, бо не в душешкідливих багатствах та гордості життя, але в убогості та смиренні нашому доброзволить наш Господь, через це багато із нас самохітно убогими та смиренними є, роздавши маєтки свої в руки бідних, за що сподіваємося сторицею від Господа нашого прийняти; і коли б управлялися у збиранні багатства, то, власними працюючи руками, більше збагатилися б за тебе, що нічого не робиш, тільки чужі поїдаєш праці та маєтки інших забираєш, кривдячи убогих людей. Нам же належить від праці нашої і самим у мирі живитися, і більш немічну братію годувати, знаємо-бо, що багатим у Небесне Царство шлях є незручний, а ті, котрі хочуть багатіти, впадають у напасті". Волхв же, зупиняючи бесіду його, мовить: "Покинь довгу свою брехню і поклонись вогню та сонцю". Відповідає пресвітер: "Не сподівайся ніколи побачити мене, що чинитиму беззаконну волю вашу, не покину-бо Того, хто сотворив вогонь та сонце, ані поклонюся сотвореному". Волхв же, почувши це, повелів святого Йосипа-пресвітера, оголивши, розтягти і різками колючого дерева, що мало гілки свої, як терен гострий, бити аж доти, доки вся шкіра його здерлася і плоть од кісток відпала. Святий-бо, весь бувши в крові, закричав: "Дякую тобі, Господи, Боже мій, що доброзволив мені бути омитому у крові моїй од гріхів моїх". Після ж довгого биття зв'язаний був святий двома залізними ланцюгами і вкинутий до темниці до святого Акепсима, де один одному давали болістям своїм відраду, втішаючи себе навзаєм надією милості Божої.
Коли пресвітера відведено було до темниці, залишився Аїтал-диякон перед князем волхвів, стоячи зв'язаний. На нього-бо позирнув волхв і каже: "А ти що скажеш: чи виконаєш повеління царське, чи поклонишся великому Сонцю і чи спробуєш крові жертвенної, щоб збавитися від належного тобі зла, чи пробудеш жорстокий і непокірний, як інші?" Святий же диякон відповів: "Твоїх поганих сивин є це діло, щоб пити кров і замість Бога мати те, що від Бога створено. Я ж не буду такий сліпий душевними очима, як ти, і не пошаную створене більше, ніж Творця". Тоді мучитель повелів зв'язати руки його під коліна і, палицю велику крізь зв'язані руки вклавши, повелів воїнам наскакувати на нього й ногами його тусати, також різками колючими нещадно бити. Отож ті воїни, що наскакували на нього, побили йому суглоби, а ті, що били різками, обдерли плоть його. Він же, терплячи доблесно, сказав до волхва: "Веселишся, мучителю, бачачи плоть людську розтерзану, як веселиться пес чи ворон, бачачи трупа і насититись ним бажаючи. Одначе знай, нечестивцю, що ні у що ставлю ці муки". Волхв же, ще більше роз'ятрившись, сильніше повелів бити святого, доки не зламалися кістки його і відпала від кісток плоть. Тоді перестали бити й понесли до темниці, — не міг-бо нітрохи ступити від виразок лютих, — і, принісши, мов якийсь лантух, кинули до двох перших страждальців.