Коли ж наближалися до острова Родійського, святі отці Йоан і Порфирій просили навкліра пристати до берега, щоб, вийшовши, змогти привітати преподобного Прокопія-відлюдника. Навклір же не хотів, кажучи, що вітер незручний. І зовсім не послухав святителів Христових: був-бо потаєним аріянином і ненавидів правовірних тих єпископів. І коли поминули той острів, зразу в морі почалася буря і хвилі, і були всі в страху великому, боячись потоплення. Було ж так цілий день і цілу ніч. Коли ж сходила зоря ранкова, святий Порфирій задрімав трохи і бачив преподобного Прокопія, який казав до нього: "Навкліра переконайте відмовитися від єресі аріянської та проклясти її і огласіть його до хрещення — і зразу хвилі ті страшні зупиняться". Збудився ж святий Порфирій, розповів усе блаженному Йоану митрополитові та иншим, що з ним були. І, прикликавши навкліра, сказав йому: "Коли хочеш, щоб був врятований від потоплення крабель твій і всі ми, а найбільше душа твоя щоб врятувалася від вічної погибелі, то відмовся від зловір'я свого — єресі аріянської — і приєднайся до католичної віри". Навклір же здивувався, як святі єпископи довідалися таємницю, про яку ніхто не знав, і сказав до них: "Через те що відкрив вам Бог таємницю серця мого, тому відмовляюся від Арієвого мудрування і вірю, як же і ви віруєте, упевніть мене краще у святій вірі". Коли так навклір говорив, зразу зупинилася буря і стало тихо на морі. А святий, поучивши навкліра із Божественного Писання й утвердивши у правовір'ї, огласив його і охрестив. Пливли ж далі щасливо, пристали в Маюмі, що лежав від Гази за двадцять стадій, і пішли землею до Газького града. Довідалися ж вірні про прихід їхній, вийшли назустріч їм із псалмами і співами, хрест святий несучи перед собою, і з великою веселістю і торжеством вводили у град Божих архиєреїв. Ідолопоклонники ж, бачивши те, гнівалися дуже, скреготали зубами своїми, але не насмілювалися нічого їм робити: вже-бо чули, як єпископи християнські з почестями в царя були прийняті і що йде до них царський наказ із силою великою, аби смирити дикунство еллінське і зруйнувати капища богів їхніх. Християни ж ішли з чесним хрестом і зі своїми архиєреями, наблизилися до ідола Бенери — був же то образ жінки, оголеної зовсім безсоромно, і велику честь ідолу тому творили газяни, а найбільше жінки, свічки запалюючи і пахучими кадилами кадячи, — біс-бо в ідолі тому жив, багатьох зваблював у сонних примарах, переконуючи дівчат чи жінок до нечистого шлюбу. Із того ідола, що на площі високо стояв, коли зближалися християни, зразу утік біс, скинувши ідола на землю. Ідол же, впавши додолу, розбився на багато частин, бо мармуровий був, й убив двох людей невірних, що там стояли, сміялися, насміхаючися з християнського співу. Те чудо бачивши, багато еллінів увірували в Христа і приєдналися до християнства, ішли до святої церкви і хрещення святого просили, було ж їх число тридцять два мужі і сім жінок. І була радість для вірних подвійна — через щасливий прихід пастирів їхніх і через спасення душ людських. Пробув же блаженний Йоан митрополит у Газі два дні, пішов до Кесарії, відпроваджували його християни далеко. А через декілька днів прийшов у Газу царевий муж, вищезгаданий Кинегій, що мав зі собою багатьох сановників і воєводу з воїнською силою, і настрашилися елліни вельми, деякі навіть утекли з града. Наступного дня, зібравши всіх градоначальників і весь люд, показав їм царський наказ, на зруйнування ідольських храмів і на розбивання ідолів виданий. І коли всі почули прочитане, підняв народ нечестивих голоси свої, почали плакати і ридати. Того терпіти не мігши, Кинегій дав знак воїнам — і вони кинулися на них, почали бити і розігнали зібрання нечестивих. Християни ж радістю великою веселилися, дякуючи царям, багатьма похвалами прославляючи їх. Тоді з воїнством кинулися і побігли на ідольські храми, і почали з шумом великим їх руйнувати. Було ж у граді відомих ідольських капищ вісім: сонця, Венери, Аполона, Прозерпіни. Гекати, Єрона, Фортуни і Марса, що був від усіх більший і серед нечестивих найшанованіший. Ще й инших було незчисленно ідолів — по торжищах і майданах, по різних спорудах і стінах градських, і навколо града на шляхах, і вертоградах, і нивах. І за десять днів всіх тих ідолів християни розбили і храми скверні ідольські зруйнували, окрім Марнасового, великого і прекрасного храму. Про нього ж багато говорили, щоб не руйнувати його, але, очистивши від скверн ідольських, освятити на церкву Божу. І коли багато хто так хотів і радив, Порфирій святий молився до Бога, від Нього звідомлення про те просячи. І коли відправляли в церкві святій службу, дитина мала з народу скрикнула: "Хай буде спалено і зруйновано храм Марнаса, бо великою кров'ю людей, на жертву бісам заколених, осквернений був. І основи його із землі викопані і розкидані нехай будуть, а на тому місці новий храм божественний хай буде споруджено". Мала ж та дитина сім років, і думали клирики, що мати навчила говорити так, і, взявши хлопчика, почали страшити, наче бити хотіли, щоб сказав, хто навчив його це говорити. Дитина ж почала говорити по-грецьки, те саме кажучи, — аби спалений і зруйнований був храм Марнаса. 1 пізнали, що від Духа Святого говорить: семилітній-бо був і не навчений, а по грецьки промовляв добре. Повіривши словам хлопця, спалили і .зруйнували прекрасне Марнасове капище аж до фундаменту, який, викопавши із землі, розкидали по майданах і шляхах, щоби всі його топтали. 1 ридали через те нечестиві вельми. Тоді по всіх домах і замкнених хатах еллінських воїни ходили, збирали схованих ідолів — і, багато їх зібравши, склали в скирти і вогнем великим запалили. Так в еллінському граді було ідолослужіння викорінено. Кинегій же, смиривши добре градоначальників нечестивих і за кривду, яку християни від них мали, відомстивши, повернувся до царів. Частину ж воїнства, на прохання святителя, залишив у граді, щоби ідолопоклонники знову не підняли свій ріг на християн. Після цього святитель Христовий на місці, де Марнасове було капище, заснував церкву хрестоподібно, її ж зображення цариця Євдоксія на хартії намальоване прислала, і тридцять стовпів мармурових, серед них два, наче ізмарагди, мали виблискувати. І за п'ять років звели церкву краси незрівнянної, кращу за попередній Марнасовий храм. її освятивши, архиєрей Божий Божественну відправив Службу, дяку велику воздаючи Христові Господеві, що на тому місці, на якому раніше нечисті криваві жертви приносили несправжнім богам, почала приноситися безкровна пречиста жертва істинному Богові. Спорудили і притулок для подорожніх за золото, яке від благочестивої цариці отримали, і давали перепочинок подорожнім й убогих годували. Пасли ж стадо Христове словом Божим, і збільшувалося число вірних щодня: багато-бо з еллінського блуду, залишаючи ідольське нечестя, наверталося до Христа Бога. Инші ж елліни з'їдалися гнівом і заздрістю, бачивши християнство, що красно квітувало і примножувалося, еллінство ж в'януло і зменшувалося. І ще один раз спробували насмілитися злістю своєю на святого пастиря і на стадо його.