Він, провівши до гробу тіло святої, поклав у ковчег її дощечку кам'яну, на ній же написано було: "Розум преподобний, пошана Богові добровільна і вітчизни визволення". Такий на дощечці напис поклавши при голові мучениці святої, зразу невидимий став, і розуміли всі люди, що Ангел був Божий.
Після цього Квинтіян-воєвода, взявши воїнів своїх, пішов у град Парномський, щоб узяти багатство святої мучениці Агафії і присвоїти всі маєтки її. Коли дійшов до ріки, яка була там на шляху і називалася Псімиф, вийшов на пором з кіньми і переправлявся через ріку ту. Коні ж, раптом розлютившися, кинулися на нього: один зубами лице його вкусив і пошкодив його, другий же потоптав ногами і доти бив його, поки в ріку не вкинув, — й утопився окаянний, закінчивши погано погане своє життя. Тіла ж його, багато шукавши, ніхто не знайшов: загинуло-бо разом з душею. Відтоді ні один із володарів царських не посмів надокучати родичам святої Агафії. А її слава почала розходитися всюди, і створено було церкву над мощами її, і одяг, в якому свята ходила, поклали на гробі її на пам'ять смирення її. Коли ж минув рік після кончини святої, гора Етна, що розташована біля града Катанського, випустила, вогонь великий із себе, який, наче ріка велика, з отвору гори тої виходив, шумів вельми і каміння, як віск, розтоплюючи, зверху гори кидав. І були всі люди катанські у страху великому, боячися для града свого згуби, — поспішили до церкви святої мучениці Агафії, не лише християни, а й невірні, і, взявши одяг її, стали проти вогню, який на місто накинувся, і, наче щитом, тою її одежею від згубного і грізного полум'я захищалися — і зразу вогонь ніби засоромився одягу тої святої мучениці, назад повернув і погас. Те бачивши, люди утішилися радістю великою, і хвалили Бога, і святу і мученицю Агафію величали. Чудо ж це було в місяці лютому в 5-ий день, тоді, як постраждала свята за Христа, Господа свого, Йому ж слава навіки. Амінь.