едовго царював: убитий був від своїх воїнів. А після нього оцарився Децій-кат, він люте підняв гоніння на християн, незчисленну кількість вірних різними муками убив, багатьох же боязливих від Христа відвернув і до ідолопоклоніння схилив. Звелів же і всім єпархам своїм й ігемонам, що по вселеній були, проливати нещадно кров невинну християн, які не хотіли поклонятися ідолам. У той час був на Сході єпарх на ім'я Аквилин, йому донесли на святого Трифона, що християнином є, лікарську ж знає хитрість, ходить краями і лікує хворих, разом з тим і вчить у Христа вірувати і навертає багатьох, а наказу царського не слухає і наругу чинить над великими богами. Зразу-бо послані були воїни у край Фригійський шукати Трифона, його ж швидко знайшли: не міг-бо сховатися світильник, що горів ревністю до Бога і світився праведною вірою та добрими ділами. Але й сам святий Трифон, почувши про тих, що шукають його, не утік від них у пустелю, не сховався в горах і проваллях земних, але, озброївшись молитвою і хресним знаменням, сміливо приступив до тих, що шукали його, і, віддавши себе їм в руки, з веселістю пішов до Аквилина-єпарха, який був тоді у граді Нікейському. Коли ж сів Аквилин на суді з пихою великою, в оточенні своїх зброєносців, з першими начальниками, і слугами, і людом незліченним, Помпіян, скриніярій великого чину, сказав до єпарха: "Юнак з Апамійського града, до твоєї величности присланий, ось перед світлим твоєї влади судом стоїть. Аквилин же єпарх сказав: "Стоячи перед нами, хай скаже нам ім'я своє, і батьківщину, і фортуну, тоді хай ісповість віру свою". Сказав святий: "Ім'я моє Трифон, батьківщина ж — село Кампсада, що близько града Апамійського, фортуни ж у нас нема, ані не називається ніколи, віримо-бо, що все з Божого промислу і невимовної Його премудрости буває, а не з фортуни, чи розташування зір, чи випадку, як ви вірите. Я ж — вільний життям, одному лише Христові служу, Христос же моя віра, Христос слава моя і вінець похвали моєї". Сказав єпарх: "Думаю, що донині ти не чув наказу царського, щоб кожен чоловік, який християнином себе називає і богам не поклоняється, переданий був насильницькій смерті. Май добрий розум, відвернися від звабливої тої віри, щоб у вогонь тебе не вкинули". Відповів святий Трифон: "Якби-то мені сподобитися і вогнем, і всіма муками померти за Ім'я Ісуса Христа, Господа мого і Бога". Сказав єпарх: "О Трифоне, раджу тобі, щоб приніс ти жертву богам, бачу-бо тебе юного тілом, досконалого ж розумом і не хочу, щоб ти погано помер". Відповів святий Трифон: "Досконалий буду мати розум, якщо Богові моєму досконале принесу ісповідання і, наче дорогоцінний скарб, збережу незмінно благочестиву в Нього віру, і буду жертвою для Того, Хто пожертвував Собою заради мене". Сказав єпарх: "Вогню віддам твоє тіло, душу ж твою найлютішими мучитиму муками". Відповів святий: "Ти погрожуєш мені вогнем, що гасне, кінець його — попіл, я ж вам, невірним, натомість погрожую вогнем незгасним, вічним. Відступи від суєти і пізнай істинного Бога, щоб потім не каятися, коли у вогонь вічний попадеш". Аквилин же сповнився гніву, звелів святого повісити на дереві й бити. Те чуючи, блаженний Трифон зразу скинув ризи свої, зі сміливістю і ревністю гарне тіло своє в руки спекуляторів віддав на рани. Зв'язавши-бо йому руки ззаду, повісили й бити почали. Коли битий жорстоко був три години, мужнє показав терпіння, бо не закричав ані не застогнав, але мовчав, приймаючи незліченні рани. Після биття того сказав йому єпарх Аквилин: "Покайся, Трифоне, і безумство своє відкинь, обіцяй поклонитися богам: ніхто ж бо, хто царевому наказу чинить спротив, не зможе гіркої уникнути смерти". Відповів святий: "І я говорю тобі: ніхто ж, хто відвернувся від Небесного Царя Христа, не зможе успадкувати життя вічного, але посланий буде у вогонь вічний, незгасний". Сказав єпарх: "Царя небесного нема иншого, окрім Зевса, сина Сатурнового. Він є батьком і богів, і людей, йому ж якщо хтось не поклоняється, не може живим бути. Тому й ти поклонитися повинен, щоб достойним виявитися солодкого цього життя. Відповів святий: "Хай будуть подібні Зевсу, богові твоєму, всі, що поклоняються йому, і всі, що покладаються на нього. Про нього ж розповідають, що перший був волхв пребеззаконний і згубний чарівник, батько всілякого нечистого діла і безбожжя, після його ж смерти люди, що діла його злі наслідували, створили йому золоті і срібні ідоли й нарекли його собі богом, щоб нечистоті своїй і беззаконню мати захист, щоб не посмів ніхто ж докорити їм у ділах безсоромних, оскільки бог їхній таким був. Так само й инших нечистивих і всезлісних людей їхні наслідувачі богами нарекли. Ви ж, за давніми нечестивими переданнями і брехливими байками ідучи, бездушним і німим ідолам поклоняєтеся, не дбаючи про Бога живого, Який небо утвердив, землю на водах заснував, повітря пролив. І коли кожній створеній речі подав буття й образ, поставив над усіма паном людину, створену пізніше. Коли ж вона, заздрісним змієм зваблена, у незліченне впала зло, змилосердився Бог-Слово і, воплотитися захотівши, прийняв подобу людську, на хресті помер, був похований і триденно воскрес, зійшов на Небо і сидить праворуч Бога-Отця, допоки пізнає Його все створене, — тоді знову з Небес прийде зі силою і славою великою і винагородить кожного за ділами його. Він є Бог богів, і Цар царів, і Суддя живих і мертвих. А ті, яких ви вважаєте богами, ті є вічного вогню паливом зі всіма, що покланяються їм".