Місяця лютого в 3-й день
Пам'ять святого праведного Симеона Богоприємця
Симеон-старець, за свідченням божественного Євангелія, чоловіком був праведним і благочестивим, таким, що сподівався на утіху для Ізраїля і сповнений був Святого Духа. Йому сповіщено було від Бога, що скоро має бути прихід у світ істинного Месії. Ось свідчення те, що його давні історики роповідають: "Коли велінням Птоломея, царя Єгипетського, перекладено було Закон Мойсеїв і всі книги пророчі з єврейської мови на грецьку, на це діло наймудріших мужів вибрано було в Ізраїлі, кількістю сімдесят, серед них же і Симеон святий як премудрий і в Божественному Писанні досвідчений. Тоді він, перекладаючи, писав книгу Ісаї-пророка і, дійшовши слів тих: "Ось Діва в утробі прийме і народить сина", засумнівався. "Не може бути, — казав, — щоб Діва, яка мужа не пізнала, народити мала". І, взявши ніж, хотів загладити слова ті, і ось Ангел Господній явився йому, затримав руку його, кажучи: "Ти, що, не віриш в написане, його ж здійснення сам побачиш. Не зможеш побачити смерти швидше, ніж глянеш на Того, Хто має народитися від чистої Діви, — Христа Господнього". Він же, повіривши словам ангеловим і пророчим, очікував спрагло приходу у світ Христа. І був життям праведний і непорочний, відгороджувався від усілякого зла, перебуваючи в церкві й молячися Богові, щоб помилував світ Свій і визволив людей від вселукавого диявола. Коли ж народився Господь наш Ісус Христос і минуло сорок днів, за звичаєм законним, у церкву на руках Пречистої Матері Своєї принесений був, тоді й Симеон старий прийшов, ведений духом, у церкву і, поглянувши на Предвічне Немовля й на Пренепорочну Діву, що Його породила, пізнав, що то є обіцяний Месія і та є Дівою, на якій же пророцтво Ісаї мало збутися і збулося. Бачив її, небесним світлом огорнену, що божественним сяяла промінням. Зі страхом-бо й радістю приступивши до неї, прийняв на руки свої Господа і мовив: "Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасення Твоє". Пророкував же про Страсті Христові, і розп'яття, і про Богородицю, що має душу її пронизати зброя печалі і скорботи, коли побачить Сина свого, що на хресті висітиме. І так, подякувавши Богові, переставився з миром у старості глибокій. Пишеться-бо про нього, що прожив літ триста і шістдесят: Бог так продовжив життя його, щоб досягнув року, від усіх віків бажаного, у який же вічний Син від Діви народиться. Йому ж слава навіки. Амінь.
Про цього святого Симеона, який прийняв на руки свої внесене в церкву немовля Ісуса і благословив Марію Богородицю та Йосифа, багато хто розуміє, що був священиком, як же священиком був і Захарія, який раніше прийняв введену в церкву дитину, тоді саму Марію, яка мала бути матір'ю Ісусовою. І з тих, що так розуміють, є святий Атанасій Великий — у Книзі про спільне єство Отця і Сина, святий Кирило Єрусалимський — у Слові про Стрітення Господнє, святий Єпифаній — у Повчанні про Отців Старого Завіту та инші. Але тому, що є такі, які не погоджуються, бо не згадується про те в Євангелії, у Слові цьому про те не написано.
У той же день пам'ять святої Анни Пророчиці, в Євангелії згаданої, яка зі святим Симеоном Богоприємцем зустрівши Христа Господа в церкві, говорила про Нього всім, хто очікував на визволення Ізраїля, що то є очікуваний Месія.
І святого пророка Азарія, про нього ж у Книзі 2 Паралименон у главі 15-ій написано.
І святих мучеників Адріяна та Єнвула, які в Кесарії від Фірмиліяна-князя за Христа постраждали.
І святих мучеників Папія, Діодора і Клавдіяна, при Деції-царі від Павлина, князя Памфилійського, через Христа замучених.
І святого Власія, мученика з КесаріїКападокійської, який був пастухом худоби, мучений був, не відрікся Христа, але багатьох до Нього привів й ігемона умертвив, помолився ж до Бога і в руки Його дух передав. І бачили всі світловидну голубку, що над тілом його кружляла, палиця ж його пастирська, у землю встромлена проросла — і виросло велике дерево, і покрило гілками своїми вівтар церкви, над мощами його збудованої.
Місяця лютого в 4-й день
Пам'ять преподобного отця нашого Ісидора Пилусійського
Преподобний Ісидор єгиптянином був з роду, сином благородних і боголюбних батьків, родичем Теофіла, архиєпископа Олександрійського, і святого Кирила, що після Теофіла престол прийняв. Пройшовши ж зовнішню філософію і божественної премудрости добре навчившися, покинув славу світу цього, і багатство, і роду світлість і, все за ніщо маючи, відійшов у гору Пилусійську і там чернече прийняв життя, добре подвиг чинячи, у царювання Теодосія молодшого. І був муж у доброчинствах досконалий, пресвітер же і авва, життям і премудрістю славний і всіма шанований. Про нього ж Євагрій, історик Церкви, згадує, говорячи: "Коли ж той цар [Теодосій] царював, у великій шані був Ісидор Пилусійський, про нього ж слава через діла його і проповіді далеко й широко розійшлася й устами всіх була славлена. Він тіло своє настільки вгамував трудами, що, як видавалося, життя ангельське на землі мав. Живий же образ монашого життя і богомислія всім завжди давався для його наслідування. І писав багато вельми корисного". (Доти Євагрій.) Свідчить же про добродійне його життя і Никифор-історик, кажучи так: "Божественний Ісидор з юности в монастирських трудах так багато потів пролив і настільки умертвив плоть свою, душу таємними найвищими ж ученнями зігріваючи, що всім видно було, як євангельськи його життя минало. І був живим й і одушевленим стовпом чернечих уставів і божественного видіння і наче найперший якийсь образ найтеплішого наслідування й учення духовного. Багато він написав, різної користи сповненого; найкращих же епістолій його до різних осіб, божественної благодаті і людської премудрости сповнених, знайшлося близько десяти тисяч. У них же ціле Божественне Писання ясніше викладає і всіх людей виправляє звичаї (Доти Никифор.) Із таких свідчень видно, яким був угодник Божий цей преподобний Ісидор. Хоч і не знайшлося житія його, детально написаного, проте досить, щоб із коротких історичних слів велику його пізнати святість і премудрість, бо для всіх був образом життя добродійного і вселенну сповнив писаннями своїми богомудрими. Був же великим захисником святого Йоана Золотоустого, неправедно з престолу вигнаного, і писав багато до Теофіла, Олександрійського архиєпископа, і до Аркадія-царя, умовляючи їх, щоб зупинилися у злому починанні, і, хоча й нічого не досягнув, проте злість їхню і неправду викрив. А після переставлення Золотоустого умовляв писаннями своїми святого Кирила Олександрійського, що після Теофіла настав, щоб ім'я Йоанове в Диптихи церковні вписав — як святого найкращого ісповідника, що за істину багато злого від злих людей витерпів. Писав і до Теодосія-царя, наказуючи йому піклуватися про церковний мир, і спонукав його зібрати третій уже в Ефесі Вселенський Собор на злочестивих єретиків. Був-бо великий благочестя поборник, єретикам же противник сильний, готовий страждати й померти за праведну віру, як же видно зі слів його. Писав-бо до одного Терасія, аріянина, говорячи: «Спитаю тебе, чому ображаєш нас, гострим і тяжким суддею себе нам являючи? Якщо б тебе цар на мурах градських поставив, доручивши тобі стерегти й захищати град, і ти бачив би стіну, яку прокопують і руйнують, щоб ворогам у град зайти було легко, чи не став би ти на спротив, усім знаряддям і зброєю перешкоджаючи руйнувати стіну й не даючи ворогам зайти? Це ж би чинив, щоб і град, і себе від ворогів захистити і свою цареві виявити вірність та покору серця. Нам же, кого Бог Церкві Своїй святій учителями поставив, чи не годиться твердо стати проти Арія, який не лише боротьбу на благочестиве Христове стадо підняв, а й багатьох згубив? Я з тої причини на всіляку біду не зважаю і нічого кращого не бажаю понад те, щоб усі біди за правовір'я витерпіти». Із цих слів святого видно ревність його за благочестям, але й инші його чесноти кожен із самого того написаного пізнає. Дівство, якого ж сам був пильним оберігачем, понад инші чесноти багато похваляє, називаючи його царицею, яку кожен чин шанувати має. Проте не принижує і подружжя чесного, говорить-бо в епістолії своїй до Антонія-схоластика: "Сонцю уподібнити годиться тих, хто дівство береже, місяцю — тих, що вдовують непорочно, зіркам же — тих, хто в подружжі чесно живе, це ж за святим апостолом Павлом, який каже: "Інша слава сонцю, інша слава місяцю, інша слава зорям". Переконує ж преподобний і любомудрів, які зовнішньої премудрости дотримуються, щоб краще добродійного життя, аніж красномовства навчалися, говорить-бо в посланні до одного монаха Патрима: "Таким добрим розумом, як же про тебе чую, і природи обдаруванням прикрашений, що ретельно віддаєшся риторському навчанню, щоб предобре говорити, але життя духовного шляхом, добрих діл творенням краще, ніж красномовства щасливо йти. Через те, якщо безсмертні винагороди отри