Але тому, що про те нині говорити відмовляєтеся, то про Господа нашого Ісуса Христа, як же самі хочете, побесідуємо. Почнімо ж звідси: Бог, Який все у буття привів, коли створив людину і побачив, що вона схилилася до всілякого не зневажив діла рук Своїх гинучого, але захотів, щоб Син Його, Який перебував з Ним нероздільно [є-бо всюди Бог] до наших зійшов меж, зійшов-бо і, народившись від Діви, був під законом", — сказав Ахаз: прошу ані не спокушу Господа". Тоді сказав пророк: "Як сам Господь дасть знамення". Яке-бо дає знамення — ось Діва в лоні прийме", якщо ж ви кажете, що не про Діву, і про отроковицю говорить пророк і не є отроковиця дівою, то й обіцяне те знамення не може назватися знаменням: народити-бо отроковиці, мужеві подружній, — не є це знамення, але природи закон і звичай. Народити без втручання чоловічого — ось знамення, незвичне діло, яке переходить природи закони. Отроковиця та, вами написана, Дівою була, бо знамення у ній дати Господь обіцяв, знамення ж таке, щоб понад природу народила Сина, не пізнавши мужа. І ми не спотворили Писання, написавши замість отроковиці Діву, але більше поправили, щоб ясніше в ній знамення те Боже пречудне, що перевищує природу людську, пізнали. Хто ж коли з людей родився без сімени чоловічого, хіба Адам, створений із землі, і Єва, створена з ребра його, і де народжувала жінка, не зійшовшись із чоловіком? Бо не було б знамення, від Бога обіцяного, коли б та отроковиця не понад природу, але за природою, зійшовшись з мужем, зачала в лоні, — було б це звичне для природи діло. А тому що Діва нерозтлінна зачала без мужа від Духа Святого, через те знамення є Боже нове і преславне, і є з нами Бог, за обіцянкою, від Діви Чесної понад природу народжений". Говорили ж юдеї: "Але тому що народжений від Марії не Емануїлом, але Ісусом названий був, тому не той то був, що його Бог через пророка обіцяв, але инший". Святий же Сильвестр відповідав: "Звично для Писання святого часом замість імени вживати описи і дії речей. Як же це: "Призови Ім'я йому "Швидко рушай, миттю бери в полон". А про те, що мав бути проданий Своїм учнем, провістив псаломник: "Ївши хліби мої, підняв на мене п'яту". Та й більше Сильвестр святий свідчень від святих пророків про Христа Господа наводив — переміг жидів: говорив-бо устами його Святий Дух, показав ясно, що Христос є істинний Бог, від Давида народжений. Коли ж жиди казали: "Яка потреба була Богові народитися у людському тілі? Хіба не міг инакше спасти рід людський?" — відповідав святий: "Нічого нема неможливого у Бога, годилося дияволові переможеним бути від того, хто ним переможений був. Людина ним була переможена, людина ж не за звичайною природою народжена, не від сходження, говорю, з чоловіком, але із землі створена, із землі ж такої, яка була, наче діва, чиста і нерозтлінна, бо не була ще тоді проклята Богом, не осквернила її кров убитого брата ані якесь убивство звірів, нерозтлінна була від тлінних тіл мертвих, ані якимись нечистими і скверними ділами не була забруднена — з такої землі була створена прабатькові плоть, яку божественний подих оживив. Такого і так народженого чоловіка коли переміг всезлісний диявол, годиться-бо, щоб і сам таким же чоловіком був переможений. Таким же є Господь наш Ісус Христос, не за звичаєм і законом природи народжений, але як же Адам із землі нетлінної, так Він з утроби чесної дівочої і святої, і як же той оживотворений був подихом божественним, так і цей через діючого Духа Святого, який на Пресвяту Діву зійшов, воплотився і став досконалим Богом і досконалим чоловіком у всьому, окрім гріха, маючи дві природи — Божу і людську, і в особі одній людськість постраждала за нас, Божество ж перебувало безпристрасним". І навів святий таку аналогію: "Візьмімо дерево, промінням сонячним осяяне. Якщо рубають дерево, то рубається лише дерево, а проміння сонячне не рубається. Так і людськість Христова з Божеством з'єднана: хоч і страсті перетерпів, проте Божество стражданнями не зачеплене". Коли це говорив святий Сильвестр, цар і весь синкліт похвалили його і йому в змаганні тому перемогу зарахували, вже-бо не мали більше жиди чого сказати проти Сильвестра. Тоді Замврій-волхв сказав до царя: "Хоч і перемагає нас словами своїми Сильвестр, сильний у словах і вправний у бесіді, однак через те не відступимо від отчого нашого закону, не підемо за чоловіком, якого ж батьки наші спільною радою на смерть передали. А тому що один є Бог той, Якого ж ми шануємо, і нема иншого, я не словом, як же Сильвестр, але ділом явити готовий, лише звели, о царю, привести сюди вола великого і дикого — і зразу довідається твоя держава і всі, що тут стоять, що нема Бога, окрім нашого". Хтось із воєвод царевих сказав: "Є такий віл у стаді моїм недалеко від стін градських, на нього ж не може ніхто ярма накласти ані рукою погладити чи торкнутися його". І зразу послав цар привести вола того. Тим часом, бесідуючи, Сильвестр святий спитав Замврія: "Для чого вола потребуєш? І коли приведений буде, що з ним робити маєш?" Замврій-бо каже: "Явити силу імени Бога нашого, бо коли пошепчу волові у вухо, зразу помре. Не може природа смертна стерпіти імени Божого, ані не може живий бути той, хто почує Ім'я те. Наші ж отці, коли волів приводили на жертву, Ім'я те у вуха волам говорили — і зразу ті з сильним риком падали й помирали, були до жертви готові". Сильвестр же мовив: "Якщо Ім'я те Його, як же ти кажеш, убиває кожного, хто чує його, то як ти навчився його?" Замврій відповів: "Не годиться тобі тайни цієї знати, бо ворог ти наш". Коли це сказав Замврій, промовив цар: "Якщо єпископові тайни . Вони ж відповідали: "Є таке написане". Казав же Сильвестр: "Якщо Замврій іменем Божим вола убив, то тим же іменем хай воскресить його. Є-бо Бог, що чинить добро, а не зло, і то є Його природою, щоб благотворити. А зло чинити є противно природі Його, воля