Після народження цього Григорія святого блаженна Нона народила і другого сина на ім'я Кесарій і доньку Горгонію, в благочесті ж і повчанні книжному виховувала їх, а блаженний Григорій, хотівши досконало навчитися риторського красномовства, схоластичної любомурости і всієї зовнішньої еллінської премудрости, відплив спершу в Кесарію Палестинську, де ж у той час славне навчання було. І мав там учителя Теспесія Ритора. Тоді в Олександрію відійшов, від багатьох мужів премудрости скарб збираючи і розумом збагачуючись. Після цього захотів іти в Атени, сів у корабель Еґінейський з людьми невірними. Коли він перепливав безодню Партенійську, піднялася буря велика в морі — усі втратили надію на життя своє і над тілесною плакали смертю. Григорій, душевної боячись смерти, плакав, бо ще не був хрещений, але тільки оглашений. Згадував же ті, що давно бували, у воді чуда Божі: перехід Ізраїля через Червоне море, спасіння Йони з китового черева — і молився із риданням до Бога, щоб бути вибавленим від утоплення. Те його у хвилях морських бідування відкрилося батькам його у видінні сонному, і вони зразу, ставши на молитву, гарячі до Бога проливаючи сльози, допомоги для того, що в морі плавав, просили. Бог же, оберігаючи раба свого Григорія на користь иншим і для церковного утвердження його готуючи, люте збурення те припинив, бурі і вітрові заборонив — і настала тиша велика на морі, і всі в кораблі бачили себе понад надію врятованими від утоплення, наче з воріт смерти вийшли, — прославили Христа Бога, знали-бо, що через його всесильного імени призивання в молитві Григорієвій вгамувалося море. Ще ж із тих, що разом плили, один юнак, знайомий і любий святому, бачив уночі в час шторму і бурі матір Григорія, блаженну Нону, що по морі ходила, взяла ж тонучий корабель і тягнула на сушу. І те видіння, коли тиша раптом настала, усім розповів, і всі Григорієвого Бога великого Рятівником визнавали, і дякували, і вірували в Нього. Знову батькові ж Григорієвому, який у Назіянзі за сина свого Григорія зі сльозами молився і після молитви заснув, було друге видіння. Бачив якогось преісподнього біса мук, який Григорієві в морі згубу приготував. Григорій же руками взяв і переміг його. Із цього видіння розумів батько, що Григорій врятувався від утоплення, і дяку з дружиною піднесли Богові, а Григорій, подальше щасливе плавання мавши, досягнув Атен. Там, коли зовнішнє проходив навчання, усі дивувалися гостроті розуму його і життю цнотливому. Через короткий час прийшов в Атени і святий Василій задля учення любомудрого. І були собі обидва, Григорій і Василій, щирими друзями і співмешканцями. Один мали дім, одну їжу, один дух, один спосіб думання і звичаї одні, як рідні брати. Були ж обидва славні й чесні в Атенах, бо через короткий час учителя свого перевершили, й учні для учителів своїх учителями стали. У той час, коли Констанцій, син Великого Констянтина, царював над римлянами і греками, Юліян, який пізніше був царем і відступником від Бога, в Атенах учився філософії. Про нього часто Григорій говорив: "О, яке велике зло римська і грецька земля годує", — провіщав, що має бути.