нт зі славою великою, з тими, що перед ним ішли, і за ним, багатьма. І увійшовши в дім, людей, що прийшли з ним, відпустивши, сів їсти хліб, бо один лише раз на день їв і то ввечері. Коли сів за трапезу, сказала до нього дружина його, пані Марія: "Чи знаєш, пане, що раб прийшов з Вириту"? Пан же Ксенофонт сказав: "Благословен Бог". Тоді сказав: "Де є той раб, що прийшов?" Сказала пані: "Хворий відпочиває". Сказав Ксенофонт: "Чи приніс нам від дітей листи?" Вона ж сказала: "Але залиш нині, пане, і куштуймо їжу, завтра ж подивишся на листи, має і з вуст багато нам від них сказати". Ксенофонт же сказав до неї: "Нині зараз хай принесе листи, хай прочитаю їх і довідаюся, чи здорові діти наші, а те, що має сказати з вуст, то скаже зранку". Пані ж Марія, не мігши стримати жалю сердечного, вся була в сльозах і не могла нічого відповісти, плачучи. Ксенофонт же, бачивши її такою заплаканою, здивувався і питав її: "Що є, пані моя Маріє, чому так плачеш? Хіба хворі наші діти?" Вона ж ледве промовила, кажучи: "Краще було б, якби вони хворіли, але в морі загинули любі наші діти". Ксенофонт застогнав вельми і, просльозившися, сказав: "Хай буде благословенне Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь. Не сумуй, пані моя, вірю-бо, що не допустив Бог дітям нашим зовсім загинути, і сподіваюся, що милосердний Його промисел не захоче опечалити сивини моєї, як-бо ніколи я не насмілився опечалити Його благостині. Але, помолившися до Милостивости Його цілу цю ніч, уповаймо, що відкриє нам Бог про дітей наших, чи живі є, чи ні". І зразу, вставши, замкнулися в молитовній храмині своїй і цілу ніч ту перепровадили, з великими сльозами і вірою безсумнівною до Бога молячися. Коли почав світати день, лягли спочити кожний окремо на волосяних гострих рубищах, і було обом одне у сні видіння: здавалося, що бачать обох синів своїх, що перед Христом Господом стоять у великій славі. Іван мав престол для себе приготований, і скіпетр, і вінець царський, дорогоцінним бісером і камінням чесним прикрашений. Аркадію ж був вінець із зірок і хрест у правиці, і одр світлий на упокоєння постелений. Збудившися зі сну, один одному видіння оповівши й розумівши, що сини їхні живі і милістю Господньою покриті, утішилися дуже, і сказав пан Ксенофонт до своєї дружини: "Пані Маріє, думаю, що в Єрусалимі є діти наші, ходімо-бо туди і поклонимося святим місцям, може, і дітей наших там знайдемо". Так вирішивши, пан Ксенофонт і пані Марія приготувалися в дорогу і заповіли упорядникам домашнім все щодо дому і маєтків. І милостині великі вчинивши, взяли зі собою золота багато, скільки їм на потребу, і на подання милостиней, і благодіяння місцям святим досить бути могло, і рушили в дорогу до Єрусалиму. Досягнувши його, обійшли святі місця, молячись і творячи милостині. Тоді почали всі, що навколо Єрусалиму, монастирі обходити, шукаючи дітей, і ніде їх не знаходили. Трапилося їм десь по дорозі зустріти одного із рабів своїх, що з дітьми їхніми в кораблі були, ченцем уже був, і, обнявши, цілували його, і, припадаючи, кланялися йому. Чернець же той, навзаєм до них припадаючи, поклонився і говорив: "Прошу вас, заради Господа, не кланяйтеся мені, не годиться-бо вам, панам моїм, щоб мені, рабові вашому, так поклонялися". Сказав же Ксенофонт: "Образ святий чернечий шануємо і йому поклоняємося, ти ж про те не журися, але розкажи нам, просимо тебе, де наші сини, скажи, задля Господа, скажи". Чернець же, просльозившися, сказав: "Коли в морі розбився корабель, кожен з нас дошку, яку міг, вхопив. Плавали, бурею нарізно рознесені, і не знаю більше, чи врятувався хто від потоплення, чи ні. Лише я в краю Тирському на сушу викинутий був". Те чувши, Ксенофонт і Марія, відпустивши ченця у свою путь, ущедрили його милостинею, щоб молився за них і дітей їхніх, і вернулися в краї Йорданські. Там хотіли помолитися і золото, що залишилося, роздати. Ідучи ж наміреним шляхом, за провидінням Божим зустріли одного святого старця-ясновидця, який Аркадія, сина їхнього, в чернечий одягнув образ. І припавши до ніг отця святого, молитви до Бога за себе в нього просили. Відкрито ж було від Бога тому святому старцеві все про них, і, сотворивши молитву, сказав до них: "Що могло привести до Єрусалиму пана Ксенофонта і пані Марію? Ніщо, окрім любови до дітей, але не сумуйте: живі ваші діти, і Бог відкрив вам у сні славу, приготовану їм на небі, ідіть-бо, виноградника Господнього робітники, куди ідете нині, і, закінчивши там свою молитву, коли у святий град повернетеся, побачите синів ваших". Те мовивши, розійшлися. Ксенофонт із Марією на Йордан пішли, а ясновидець-старець пішов до святого града. І в церкві Воскресіння Христового був, сів поблизу святої Голготи на землі, спочиваючи. Коли сидів так святий старець, тоді юний чернець Іван, син Ксенофонтовий, із Малметанського монастиря прийшов до Єрусалиму задля поклоніння. І бачив святого старця, поклонився йому до землі. Старець же, люб'язно його прийнявши і благословивши, сказав: "Де був дотепер, пане Іване? Ось-бо батько твій і мати твоя шукають тебе, і ти прийшов, шукаючи брата свого". Іван же, дивуючися, що все знає великий той старець, і зрозумівши, що ясновидець він, припав до ніг його, говорячи: "Прошу тебе, авво, розкажи мені, Господа ради, де є брат мій: дуже-бо душа моя знемагає, бажаючи бачити його, вельми ж подвизався, молячися до Бога, щоб сповістив мені про нього, чи живий, чи ні. І не благоволив Господь відкрити мені аж дотепер, хіба нині з тобою, о святий Отче". Сказав йому старець: "Сядь біля мене і побачиш скоро брата свого". Трохи ж вони посиділи — тут другий чернець — молодий Аркадій — прийшов, втомлений тілом, сухий лицем, і очі його ледь бачити могли від безмірного посту і повстримности. Кланяючись святим місцям, побачив старця свого, що сидів, і, швидко прибігши, впав до ніг його, кажучи: "О отче, залишив ти ниву свою, ось третій уже рік не відвідуєш, і багато виросло терня і куколю без тебе, і маєш немало трудитися, поки очистиш її". Сказав йому старець: "Знай, дитино, що день у день відвідував, і вірю Господеві, що не терня маю і кукіль, але пшеницю зрілу, достойну трапези Царя царствуючих. Сядь біля мене". І сів Аркадій. Старець же, трохи помовчавши, сказав до Івана: "З якого місця ти, пане брате?" Іван же мовив: "Я, отче, убогий чоловік і подорожній, за одне лише серця мого бажання прошу милости Господньої і твоєї святої молитви". Старець сказав йому: "Так є, але скажи мені про рід твій, і град батьківщини твоєї, і життя, щоб прославилося Ім'я Господнє". І почав Іван все розповідати по порядку, що родом із Царгорода, син одного боярина, мав же брата Аркадія, з ним же посланий був у Вирит на науку, і в морі бурею розбився корабель, і всі потонули, окрім мене". Аркадій же, що й до того повість ту слухав й уважно на нього дивився, пізнав брата свого і від природної любови не міг більше повісти тої слухати, — возвав, кажучи: "Воістину, отче, це брат мій Іван". Сказав старець: "Знаю і я, але мовчав, щоб ви самі пізналися". І кинувшись один до одного, впали один одному на шию, з радістю і сльозами обнімаючи й цілуючи. І вставши, прославили Бога, Який сподобив їх бачити живими один одного у святому чернечому образі і в такому доброму за Богом житті.