Так від імени матері своєї цар говорив, не міг зупинитися від плачу, але мочив сльозами тіло святого і цілував зі страхом. Також і святіший Прокл з любов'ю цілував святого: "Радуйся, — взивав, — христолюбче отче, учителю найсолодший, я твоя дитина, твого духовного молока виховання, ти, як же раніше мені пастирем був, так і нині є пастирем, моя вівця твоєю є, твоєю пашею дотепер годується твоє стадо, і, тебе бажаючи, за иншими пастирями не хочуть іти вівці твої. Яви-бо нам лице своє і зроби знову чутним голос твій". Люд же весь, шукаючи, щоб приторкнутися лише до чесного святого ковчега, не відходив від нього вдень і вночі. Зранку ж на царську колісницю святі мощі поклали, везли у велику соборну Святих апостолів церкву зі всією честю і славою. І коли, всередину внесений, на патріяршому був престолі, возвав весь люд єдиними устами, говорячи: "Прийми престол свій, о отче". І побачив патріярх Прокл і з ним багато достойних мужів, як святий Іван мертвими устами своїми, як живий, порухавши, промовив це архиєрейське слово: "Мир всім". Коли відбувалася Свята літургія, багато зцілень від святих Золотоустових мощів чудесно подавалося хворим, і гріб Євдоксії-цариці від довгого трясіння зупинився. Поклали святе його тіло у святому вівтарі під жертовником з веселістю і радістю, славлячи Христа Бога, з Отцем і Святим Духом хваленого навіки. Амінь.