У той самий день пам'ять святого мученика Теофіла, який за царювання Констянтина та Ірини воєводою був християнського полку. Агаряни його в бою взяли і до скверної їхньої віри примушували. Чотири роки страждав у в'язниці, під час же богомерзенного їхнього празника виведений був до приношення ідолам жертви. Тому що не підкорився, але Христа істинного прославляв Бога, через те відтяли йому голову.
І преподобного отця Зинона, що прийняв учення від святого Василія Великого на горі ж Антіоховій. В одному гробищі чотирнадцять літ у постництвібогоугодно перепровадив.
Місяця січня в 31-й день
Страждання святих чудотворців і безкорисливих лікарів Кира та Івана і святої мучениці Атанасії з трьома доньками її
Кир святий, угодник Божий, народжений і вихований у Єгипетському краї у граді Олександрії, що його збудував Олександр Македонський. Був же умінням славний лікар і зцілював хвороби тілесні, не беручи винагороди, словами ж своїми богонатхненними і способом доброчинного свого життя лікував душевні недуги в людях. Входячи-бо до хворих, розповідав їм не з Ґалена і Гіпократа, але зі святих пророків і апостолів заповіді: щоб пильнуватися від шкоди гріховної, яка буває причиною хворіб тілесних, бо недуга душевна тяжча є від усіх недуг тілесних, і коли вони гріхами вельми хворіють, часто буває так, що й тіло в тяжку впадає хворобу, бо Бог допускає за гріхи покарання. Так святий хворих повчав, ще ж і Боже проповідував їм слово, багатьох еллінів до пізнання істинного Бога привів і християнами зробив, полікувавши їхні душі й тіла лікуванням найкращим.
У той час царював Диоклитіян, нечестивий цар, і підняв гоніння на християн. Донесли ж на святого Кира, славного олександрійського лікаря, до ігемона олександрійського, що християнином є і християнської віри багатьох навчає. І звелів ігемон зразу взяти його. Святий же Кир, довідавшися про те, утік із града і з краю Єгипетського і в Аравію перейшов. Це ж не тому, що мук і смерти за Христа боявся, але слів Христових слухав: "Коли гонять вас [казав] у граді цьому, втікайте в инший". І тому, що ближнім ще помагати хотів, і тому, що краще себе до страждань за Господа свого підготувати хотів у чернечому чині, тому, в Аравію прийшовши, зразу прийняв на себе чернечий ангельський образ. А найбільше з Божого провидіння був в Аравію прихід його, щоб і там багатьох привести до Христа і, вибавивши від ідольської згуби, на путь спасіння наставити. Залишив же і лікарське своє вміння, прийняв-бо чудотворення від Бога і вже не лікуванням і зіллям, але молитвою і словом всілякі хвороби зцілював. І через такі його чудотворення прославлялося Ім'я Ісуса Христа, і багато ідолопоклонників покидали свій блуд — до Христа, істинного Бога, наверталися.
Іван же святий родом був з Едесу, християнин благовірний, воїнським чином вшанований. Коли постало ж на християн від Диоклитіяна гоніння, покинув сан свій воїнський і славу світу цього, батьківщину, дім, і рід, і багатство — все за полову маючи, і до Єрусалиму перейшов, де ж, якийсь час перебуваючи, чув про святого Кира і про чуда, що бувають від нього, бо розійшлася про нього слава всюди, і вельми забажав бачити його і жити з таким великим Божим угодником. Пішов-бо спершу в Олександрію, шукаючи бажаного, але там його не знайшов, уважно про нього розпитував, де є. І довідавшися, що в Аравії перебуває, пішов туди з поспіхом, і знайшов його, приєднався до нього всією душею і був самовидцем чудес його і доброчинного його життя наслідувачем ревним. Тим часом взята була на муки за Христа одна боголюбива жінка на ім'я Атанасія з трьома своїми доньками, їх же імена: Теоктиста, Теодотія і Євдоксія. І в град Каноп їх відвели, в ньому ж ідольський жрець був Касіян, градоначальник же Сиріян. Про те чувши, святий Кир з Іваном боялися, щоб не відпали від Христа юні дівчата, не лише погрозами мук настрашені, але самою ласкою зваблені бути могли легко в такі молоді літа, бо найстаршій із них, Теокстисті, було років п'ятнадцять, другій, Теодотії, літ тринадцять, останній же, Євдоксії, років одинадцять. Але і в матері їхній, Атанасії, сумнівався святий Кир, щоб і вона через дітей до еллінства не схилилася, не хотівши доньок своїх, люто мучених, коли кров їхня нещадно проливалася, бачити. Не було ж йому невідомим, наскільки матері через дітей своїх природно вболівають серцями своїми. Тому, вставши, пішов у град, щоб утвердити в ісповіданні Христовому дівчат і матір їхню, небоязливими ж і мужніми в муках зробити. Пішов же за святим Киром і святий Іван, і обидва в Каноп-град до Атанасії з доньками, яких тримали в путах, прийшли, багатьма богонатхненними словами утверджували їх у любові Ісуса Христа, щоб ревно за Нього душі свої поклали. І сповіщено було зразу про те градоначальникові Сиріяну: хтось-бо з нечестивих, прийшовши до нього, сказав: "Двоє якихось нових і незнайомих чоловіків з'явилося у граді нашому, один у чернечому вбранні, а другий у військовому. Вони взятих нині дів навчають, щоб не поклонялися богам нашим, але у своїй нечестивій щоб перебували вірі, ані щоб не підкорялися наказам царським, намовляють їх, щоб одного лише якогось шанували Ісуса і Йому божественну щоб віддавали честь, не зважаючи на смерть". Те чувши, Сиріян люті сповнився, звелів взяти зразу обох і привести перед себе. Взяті ж були святі Кир та Іван і на допит нечестивому судді Сиріянові представлені. Він же, бачивши їх, сказав: "Чи ви, окаянні вороги богів наших, намагаєтеся зманити дівиць і християнську всіма хитростями примножити віру на приниження цареві? Якщо дотепер були безумними, то принаймні нині, суєтну вашу відкинувши віру, всілякого волхвування сповнену, молитвами і жертвами богів собі умилостивіть, щоб не лише уникнути мук, для вас приготованих, але і почестей від нас сподобитися. Якщо ж ні, то пізнайте не Сиріянову лише ані ж Диоклитіянову, але самих богів, яких же хулите, лють на собі і гнів невмолимий. Пізнайте богів, які, хоч і милосердні, та люто за безчестя своє помщають". На це святі Кир та Іван відповідали, говорячи: "У нас є звичай про багато чого мало говорити. Хай буде вам відомо, що ми ані почестей ваших суєтних ніколи не хочемо, ані від Христа не відвернемося, навіть якщо за нього постраждаємо". Тоді Сиріян більшою люттю запалився, заскреготав зубами і сказав до них: "Годилося вам, нечестивим, за суддівське чоловіколюбство вдячними бути, якщо є щось у вас від розуму, і, відкинувши свій блуд, грізних уникнути погроз. Але тому що нічого иншого у вас не бачу, окрім гордости, непокори і суєтної зарозумілости, то не треба й багатьох слів, але за саме належить нам взятися діло, так-бо і бажану вам відплату приймете, і наказу царському, хоч і не хочете, скоритеся". Те мовивши, звелів привести дівчат з матір'ю і перед ними почав святих мучеників Кира і Івана всіляко мучити, б'ючи бичами, ламаючи палицями, опалюючи свічками й опалені частини оцтом та сіллю поливаючи, і гострими волосяними потираючи рубищами, ноги ж киплячою смолою поливаючи і всіляких мук винаходи на них накладаючи, — ні одного ж не залишивши катування, і щоб відімстити за дерзновення їхнє, і щоб мужність їхню зламати, і щоб настрашити дівчат юних і матір їхню, що на люте катування дивилися. Але нічого не досягнув богомерзенний кат: ані ж мужности святих страстотерпців не похитнув, ані дівчат і їхньої матері настрашити не зміг. Звелів-бо відв'язати святих, почати святу Атанасію і доньок її мучити також. І, довго мучивши, сповнився великого сорому, бо немічний рід жіночий у мужньому стражданні нічим не відрізнявся від міцних і нездоланних мужів святих Кира і Івана. Ту ж бо, що й вони, мали до Христа любов і віру, і тими ж за нього страждали муками, ту ж мужність, бо Бог зміцнював їх, мали, і страждали — наче в чужому тілі, анітрохи не зважаючи на муки. Взирали-бо до Любого Жениха свого Христа Бога, що дивився з висоти слави Своєї на страждання невіст Своїх і допомогу Свою їм подавав. Звільнив-бо кат святих мучениць із мучилища — засудив їх на посічення мечем. Вони ж на смерт