Після убивства святих мучениць знову святий Кир зі святим Іваном на допиті були. До них же кат довгу розпростер бесіду, наче про здоров'я їхнє піклуючись, показуючи дари, і накладаючи муки, і останньою погрожуючи карою, і коли бачив, що марно трудиться, останню на них дав таку відповідь: "Кира, галилейського учителя, й Івана, йому єдиновірного, які царський наказ зневажають і богам великим жертви принести не захотіли, голову відтяти за законом царським наказуємо". І взяли воїни, посікли їх на тому ж місці, де й святі діви з матір'ю поклали душі свої за Господа свого у тридцять перший день місяця січня. Християни ж потаємні, взявши святі тіла їхні таємно, поховали чесно в церкві святого апостола і євангелиста Марка в окремих гробах: в одному — святих мучеників Кира та Івана, у другому ж — святу Атанасію з доньками. По багатьох же літах, за царювання благочестивого царя Теодосія-молодшого, святий Кирило, патріярх Олександрійський, мощі святих мучеників Кира та Івана Божим, через ангела, велінням переніс у село під назвою Манутин для вигнання звідти бісівської сили на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славлених навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять святих мучеників Вікторина, Віктора, Никифора, Клавдія, Діодора, Серапіона і Папія, які в Коринті за царювання Деція від Тетія Антипата за Христа постраждали. Вікторин, Віктор і Никифор у ступу кам'яну були вкладені, і всі частини тіл їхніх потовчені були каменем. Клавдіеві руки й ноги відтяли. Діодор вогнем спалений. Серапіонові відтяли голову. Папія ж вкинули в море.
І святої мучениці Трифени Кузицької, яка добровільно на муки за Христа віддалася і багато мук перетерпіла, у піч була вкинена, на дереві високому повішена, звідти на гострі цвяхи скинена, звірам на поїдання віддана, але звідусюди преславно Божою силою вибавлена ціла і без ушкоджень. На кінець тілець скажений рогами її розірвав. А де кров її витекла, там джерело води закипіло, подаючи жінкам у грудях молоко. Котрі-бо жінки чи тварини, народивши, груди мали висохлі й годувати народжене не могли, ту воду пили — і зразу щедре їм прибувало молоко в грудях молитвами святої.
У той самий день житіє преподобного отця нашого Микити Затворника Печерського, єпископа Великого Новгорода
Понад инші шановано таких хоробрих воїнів, які не в полку боротьбу творити звикли, але поодинці кидаються на ворога, їм же хоч і багато разів допускає Господь на час якийсь упасти, щоб не возносилися, проте, бачивши попередню їхню ревність і мужність, не залишає їх до кінця, але підносить і непереможними робить. Один із таких хоробрих воїнів Христових виявився у Печерському святому монастирі, це був преподобний Ісакій Затворник. Так само і цей блаженний Микита, про нього ж достохвальний Полікарп, якому розповів Симон святий, свідчить так. Був у дні ігуменства преподобного Никона брат один у Печерському святому монастирі на ім'я Микита. Він почав просити ігумена, щоб благословив його здійснювати подвиг на самоті, у затвор увійшовши. Ігумен же заборонив йому, кажучи: "О дитино, нема тобі користи юному сидіти без діла, краще тобі перебувати з братами, працюючи для них, і не втратиш своєї винагороди. Сам бачив брата нашого Ісакія Печерника, як у затворі зваблений був би бісами, якби велика благодать Божа не врятувала його молитвами преподобних отців наших Антонія і Теодосія". Микита ж відповідав: "Ніяк же, отче, не зваблюся такою річчю, але міцно стати бажаю проти підступів бісівських і Чоловіколюбця просити маю, щоб і мені подав чудотворення дар, як же Ісакію Затворнику, що й донині чудес багато чинить". Говорив йому знову ігумен: "Вище сили бажання твоє, вважай, дитино, щоб, піднісшися, не упав. Я велю тобі краще служити братії, і за послух свій увінчаний маєш бути від Бога". Микита ж ніяк не міг сприйняти сказаного від ігумена, не міг стримати бажання великого до затворницького життя. Тому, що захотів, те й зробив: замкнувши себе, загородив двері міцно й перебував, молячися, один, не виходячи. Проте не через багато днів сітей диявольських не уникнув: у час співу свого чув голос, який молився разом з ним, і пахощі розійшлися невимовні, і цим звабився, говорячи собі: "Якщо б не був це ангел, не молився б зі мною, ані ж Духа Святого пахощів не було б тут". І почав ревно молитися, говорячи: "Господи, яви мені Сам розумно, щоб побачив Тебе". Тоді голос був до нього: "Не явлюся тобі, бо юний ти є, щоб, вознісшися, не упав". Затворник же зі сльозами сказав: "Ніяк же, Господи, не зваблюся, навчив-бо мене ігумен не приймати зваби бісівської. Усе, що велиш мені, зроблю". Тоді душезгубний змій, прийнявши владу над ним, сказав: "Неможливо є людині, що в тілі є, бачити мене, але ось посилаю ангела мого, щоб перебував з тобою. Ти ж волю його чини". І зразу став перед ним біс в образі ангела. Микита ж, впавши, поклонився йому, як ангелові. І сказав йому біс: "Відтепер ти вже не молися, але читай книги, і так опинишся з Богом, бесідуючи, і подаси слово корисне тим, що приходять до тебе. Я ж завжди буду молити Творця всіх за спасіння твоє". Повірив затворник сказаному і зманився: не молився більше, але віддався читанню книг. Біса ж бачив, що безперестанку молиться за нього, і радів, думаючи, що ангел творить молитву за нього. Тоді з тими, що приходили до нього, багато бесідував із Писання про користь душі, почав же і пророкувати, і була про нього слава велика, що всі дивувалися тому, що збувалися його слова. Якось послав до князя Із'яслава, говорячи: "Сьогодні убитий князь Гліб Святославич у Заволоччі, скоро пошли сина свого Святополка на престол Новограда". І як же сказав, так і було. По декількох-бо днях прийшла вість про убивство князя Гліба. І від того ще більше розійшлася слава, що затворник цей пророком є, і вельми прислухалися до нього князі і бояри [хоч біс і не знає того, що має бути, але що сам вчинив і навчив злих людей: чи убити, чи украсти — те сповіщає. Так-бо й коли приходили до затворника, хотівши слово утіхи чути від нього, тоді біс, гаданий ангел, розповідав йому все, що сталося з тими, і він же пророкував, і було так]. Не міг же ніхто змагатися з Микитою із Книг Старого Завіту, весь в устах мав: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Судді, Царства — і всі пророцтва за чином, і всі книги єврейські пізнав добре. Євангельських і апостольських святих книг, переданих нам у благодаті на виправлення наше й утвердження, ніколи ж не хотів бачити чи слухати, не лише шанувати, ані иншому не давав бесідувати до себе з Нового Завіту. Через те зрозуміло було всім, що зваблений ворогом. Цього-бо не терпівши, прийшли до звабленого преподобні отці: Никон, ігумен Іван, що після нього був ігуменом, Пімин Постник, Ісая, що був єпископом Ростовським, Матей Ясновидець, Ісакій, затворник Печерський, Агапит-лікар, Григорій Чудотворець, Микола, що був єпископом Тмутороканським, Нестор Літописець, Григорій, творець канонів, Теоктист, що був єпископом Чернігівським, Онисифор Ясновидець. Ці всі, що чеснотами сіяли, прийшли, молитви творили до Бога про Микиту і відігнали біса від нього, бо до того не бачив його. Тоді, вивівши його геть, розпитували, щоб розповів їм щось зі Старого Завіту. Він же клявся, що ніколи не читав тих книг, що перед тим з уст умів. До цього ж ні одного слова не знав, бо ледве навчили його грамоти. Тоді молитвами преподобних отців прийшов до себе, ісповідав гріх свій, і плакав через те гірко, віддав себе на велику повстримність і послух, сприйнявши чесне і смиренне життя, бо перевищив він усіх чеснотами. Чоловіколюбний же Господь, бачивши таке блаженного подвизання ані не зневажаючи попередніх його чеснот, у них же з юности навчав себе, прийняв істинне його покаяння. І як же Петра святого, що відрікся від нього три рази, покаяння прийняв, говорячи йому: "Паси ягнят моїх, паси овець моїх, паси вибраних моїх", — те ж знамення благоприємного покаяння і блаженному цьому Микиті подав, бо за превелику любов у збереженні всіх заповідей вчинив його пастирем словесному своєму стаду, возвів на престол єпископства Новгородського. Тоді ж для зміцнення віри і переконання більшого щодо відпущення святому його падіння, яке раніше було, прославив доброчинне його життя і чудотворення дарами. Якось-бо бездощів'я було, помолився Богові — і дощ з неба зійшов.