Також і пожежу в місті молитвами своїми погасив та инших багато чудес творив. І так добре словесну свою паству випасши, переставився до Господа у вічне життя, у рік шість тисяч шістсот шостий, місяця січня у тридцять перший день, тримаючи престол великого Новгорода тринадцять літ. І поховали його чесно у великій церкві святих богоотців Йоакима і Анни. Після того чотириста п'ятдесят років минуло, відколи тіло блаженного Микити поховане було в гробі, у рік же сім тисяч п'ятдесят дев'ятий, за правління благочестивого царя Івана, самодержця всієї Росії, сина Великого князя Василія, і за митрополита Макарія, за архиєпископа великого Новгорода Теодосія знайшли мощі святого Микити цілими і зовсім не ушкодженими. І зцілень вони багато дають тим, хто приходить з вірою, до сьогодні. Богу нашому слава нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.
КІНЕЦЬ П'ЯТОЇ КНИГИ