Сказали юдеї: "Це ми — благословенне насіння Сима, благословенні отцем нашим Ноєм, ви ж не є благословенні".
Відповів їм Філософ: "Ноєве благословення Сима є ніщо инше, лише славлення Бога, каже-бо: "Благословен Господь — Бог Симів". Тому Господь Бог благословенний є устами Ноєвими через добродійного Сима, а з того благословення до вас нічого не дійшло. До Яфета ж, від якого ми є, сказав Ной: "Хай розмножить Господь Яфета, і хай оселиться в полях Симових". Самі ж бачите, що поширилося, благодаттю Божою, християнство, ви ж зменшуєтеся. І там, де ви колись жили (в Єрусалимі), благословляється і прославляється нині від християн ім'я Господа нашого Ісуса Христа".
Така з юдеями блаженного Константина Філософа суперечка про християнську віру була довго, досить-бо часу затримався з братом своїм у козарах, щодня сходячись і сперечаючись з невірними жидами перед каганом. Ту суперечку його блаженний брат Методій, учитель наш словенський, на вісім слів розклав згодом, тут же трохи з того, чого є багато, згадано. Не лише-бо з юдеями, але й із сарацинами немало сперечався, і всіх долав благодаттю Господа нашого, який обіцяв рабам своїм дати в уста премудрість, якій не зможуть протистояти ані відповісти всі, що противляться їм. І повірив у Христа каган (князь козарський), і бояри його, і людей багато, і прийняли хрещення святе, проте не всі, але якась частина. Тоді учителі преподобні, Константин із Методієм, добре святу віру в козарах насадивши, захотіли повернутися до себе, залишивши в козарах замість себе священиків, що прийшли з Херсонеса. Написав тому каган до царя грецького подяку, кажучи: "Таких нам, володарю, прислав учених мужів, які зрозуміло пояснили, що християнська віра правдива, і її нас навчили. Тому просвітилися ми хрещенням святим, звеліли в державі нашій кожному, хто хоче, хреститися, і сподіваємося, що й ціла земля наша в християнську прийде досконалість, і ми прихильні твоєму царству, готові послужити тобі, коли потребуватимеш". Відпускаючи ж блаженних тих учителів Константина і Методія, каган дав їм дарів багато, але вони не прийняли їх, кажучи: "Дай нам, скільки маєш тут, полонених грецьких, це-бо для нас більше, ніж усі дари". І зібрали полонених до двох сотень, і віддали їм, і пішли у путь свою, радіючи і дякуючи Богові. Коли ж вони йшли зі звільненими полоненими через пустельні і безводні місця, знемагали всі від спраги. І знайшли десь солоне озеро, з якого беруть сіль, і не могли тої води куштувати, бо дуже солона, гірка була, як жовч. Розійшлися всі пустелею шукати води солодкої, і сказав Константан до Методія, брата свого: "Не можу більше терпіти спраги, тому зачерпни цієї води, вірю-бо, що Той, хто ізраїльтянам колись гірку воду перемінив на солодку, Той і нам, спраглим, має посолодити води цієї гіркоту". Коли ж зачерпнув і скуштували, побачили, що солодка вона, як мед, студена, як узимку, і, пивши, всі охолодилися і прославили Бога. У Херсонесі ж, коли вечеряли з єпископом, сказав Константан після вечері до єпископа: "Помолімося, владико, і благослови мене, як же батько благословляє свою дитину останнім благословенням". І думали ті, що те чули, що зранку хоче Константан із Херсонеса йти в дорогу свою. Він же осібно сказав декому, що "єпископ залишає нас, завтра-бо йде до Бога". І було так: наступного ж дня єпископ переставився. Коли прийшли вони до Царгорода, прийняв їх цар, і патріярх, і весь собор з великою честю і радістю як апостолів Христових, що в народах проповідують, і хотіли возвести їх на ступені святительські — вони ж цілком відрікалися такого сану. Методія переконали стати ігуменом у монастирі, названому Поліхрон, а Константан при церкві Святих апостолів перебував.