Віддавався преподобний отець Пафнутій ще більшим подвигам і трудам, і слава про нього всюди розходилася, розширювалася й обитель його день за днем: примножувалося число учнів його, серед них же був і блаженний Иосиф, руками святого в чернечий чин одягнений, який після того створив обитель на Волоці Аамському, і дивний старець Інокентій, і Ісаї блаженного родич, і Вассіян, автор житія цього, який пізніше архиєпископом був Ростова, й инших добродійних мужів немало. Доклав-бо преподобний до братії старання, підняв церкву кам'яну, сам трудився в час роботи, носячи камінь, і воду, і все, до такого будівництва потрібне. Коли ж закінчили церкву, прикрасили її іконописом. Але і сам — церква одушевлена — беріг у собі непорочний образ Божий: прикрашений був від Бога чудесною благодаттю, про неї ж коротко розповімо.
Був серед іконописців дуже добрий художник на ім'я Діонисій, мирянин, він захворів дуже на ноги й не міг іконописом прикрашати церкву, хворобою одержимий. Старець же сказав йому: "Діонисію, нехай Бог благословить тебе, почни добре діло, Господь же і Пречиста Мати Божа подадуть здоров'я ногам твоїм". Той же, повіривши словам блаженного, почав радісно своє діло — і зразу зцілився, і здоровий став ногами. Дав же старець заповідь Діонисію й иншим з ним іконописцям-мирянам, аби не їли в обителі його мирських страв, тобто м'яса, ані не приносили їх в обитель, але щоб до найближчого села йшли і там їли. Якось же, ївши в селі свою страву, забули заповідь преподобного і взяли одну ягнячу печену ногу, приготовану з яйцями, в монастир, собі на вечерю принесли і, сівши, вечеряти почали. Коли ж першим вкусив Діонисій, виявив, що там, де яйця були, все червами наповнене. На самого ж зразу напала недуга, що сверблячкою називається, — і в одну мить тіло його суцільним струпом зробилося, і не міг порухатися. Тому швидко послав до преподобного, плачучи над прогрішенням своїм і прощення просячи. Преподобний же, настановивши його словами більше так не робити, повів його до церкви і співав за нього молебень соборно, освятив воду і звелів хворому обмочити себе свяченою водою по всьому тілі. Хворий так зробив, потім заснув трохи — і, коли зі сну збудився, побачив, що всім тілом здоровий, наче ніколи не страждав, струпи його, як луска, повідпадали. І прославив Бога. Місце ж, де обитель преподобного будували, гущею лісу оточене було, добре було для перебування птахів, і гніздилося там багато воронів чорних. На них же дивлячись, преподобний утішався і поклав заповідь, аби ніхто птахів тих чи пташенят руками не брав або чимось иншим не ловив і не винищував. Якось син воєводи градського, проїжджаючи через ту пустинь поблизу обителі, бачив зграю воронів, натягнув лук свій й убив одну з тих птиць. Радий же був вельми, що щасливо випустив стрілу, оглянувся на тих, що йшли за ним, хвалячись, — і зразу стала голова його так, як же її обернув, і стояла утверджена криво набік, наче назад дивлячись, і не міг зовсім повернути її на прямий погляд. Він же про свою радість від того, що в птаху влучив, забувши, сумом і жахом великим охоплений був і, зрозумівши несподіваної тої біди причину, побіг скоро до преподобного Пафнутія і, впавши, прощення просив і благав, щоб помолився за нього до Бога, аби знову влаштована була голова його в попередній свій природний спосіб. Отець же звелів вдарити в било і пішов до церкви. Брати ж здивувалися, що не у звичний час був удар в било, швидко до церкви збіглися і про причину незвичного дзвону питали. Преподобний же розповів їм причину і, усміхнувшися, сказав: "Помстився Бог за кров воронову". І, здійснивши молебний спів, осінив хрестом святим стражденного, кажучи: "Силою Чесного і Животворного Хреста обернися до переду". І зразу обернулася голова до переду і влаштувалася за природою своєю.