У той час після переставлення архиєпископа Саламинського був собор єпископів у граді тому для виборів архиєпископа. І молилися до Бога декілька днів, щоб явив їм мужа достойного на сан той. Був же серед них один старий єпископ града Кидрійського, який мав п'ятдесят літ у єпископстві, на ім'я Паппій, муж святий і ясновидний. Він і страждати за Христа сподобився — колись узяли нечестиві його з архиєпископом Саламинським Галасієм і після багатьох мук відпустили живим. І всі єпископи Кіпрського острова мали його за батька і шанували вельми як ісповідника і мученика Христового. Йому відкрито було від Бога про Єпіфанія, що в град Саламинський прибув, і наказано взяти його і поставити архиєпископом града. Був же час осінній, і якраз зрізали грона. І сказав Єпіфаній до учнів: "Ходімо, діти, в град, і купимо собі винограду на дорогу" (хотів-бо звідти відплисти). І пішли на торг. Коли ж підійшли до чоловіка, що продавав виноград, взяв Єпіфаній у руку два добірні грона, спитав продавця: "Що хочеш за це?" Тут раптом почули, що єпископи ідуть. І, поглянувши, бачили старого єпископа Паппія, якого два диякони підтримували, бо старістю знемагав, й инших трьох єпископів з ним. Єпіфаній наче забувся, тримав у руці грона і дивився на єпископів, дивувався, що просто на нього йдуть. І бачив блаженний Паппій преподобного Єпіфанія, пізнав його Духом Святим і возвав до нього, кажучи: "Авво Єпіфанію, залиши грона і йди з нами у святу церкву". Єпіфаній же, згадавши слова Давидові "Возвеселився я, коли сказали мені "Ходімо в дім Господній", залишив грона, пішов з ними. Увійшовши в церкву, бачив собор єпископів, і сказали йому всі: "Бог тебе послав до нас, авво, щоб був ти архиєпископом цього града і всього Кіпрського острова". Він же відмовлявся, називав себе грішним і недостойним, що не може понести сану такого. Єпископи ж, не слухаючи його відмовок, почали возводити його по ступенях на чин священичий. І плакав преподобний, важко сприймаючи освячення те й думаючи, що нелегко йому носити тягар святительства. Святий же єпископ Паппій сказав йому: "Годилося б нам, о дитино, мовчати про те, що було нам про тебе одкровення, але тому, що бачу тебе сумного й заплаканого, мушу сповістити тобі те, що нам Бог доброзволив відкрити. Ось-бо ці святі отці єпископи зібралися, на мою нікчемність вибрання архиєпископа поклали, кажучи мені, грішному: "Помолися належно до Бога, і віримо, що явить тобі мужа, достойного архиєпископства". Я ж замкнувся в келії своїй, просив про те Спаса Владику, і раптом осяяло мене світло у келії, як блискавка, і чув я голос, який до мене, грішного, говорив: "Паппію, Паппію, почуй". Я ж страху сповнився, сказав: "Що велиш, Господи мій?" І сказав до мене голос, тихо промовляючи: "Встань, і йди на торг, і побачиш там ченця, що грона винограду купує, з лиця і головою на пророка Єлисея подібного, матиме з собою двох учнів. Його взявши, освятіть на архиєпископство, ім'я ж ченцеві тому Єпіфаній". Я, вставши, зробив наказане мені, ти ж, о дитино, не переч Божій волі, але послухай стадо, у якому ставить тебе Дух Святий єпископом". Єпіфаній впав, поклонився святому єпископові Паппію і покорився волі Господній, і прийняв освячення архиєпископське у Саламині-граді, тобто Констанції Кіпрській. І після освячення, втішаючись, розійшлися єпископи. Святий же Єпіфаній почав довірене собі словесне стадо Христове пасти духовною пашею — не лише словом учительним, а й прикладом добродійного життя.
На початку архиєпископування його одного мужа чесного, римлянина, на ім'я Євгномон, громадянин саламинський на ім'я Дракон вкинув у темницю за борг — сто золотих. І не було нікого, хто б визволив вкиненого, бо далеко був від батьківщини своєї — Риму, і ніхто за нього поручитися не хотів. Чув же про те святитель Божий Єпіфаній, і змилосердився над римлянином — пішов до Дракона, невірний той був, і просив його про боржника, щоб відпустив його з пут. Відповів йому Дракон з гнівом: "Прибульче в наш град, якщо хочеш, аби відпустив я боржника, йди принеси мені за нього сто золотих". Був же Дракон багатий вельми, ідолопоклонницькому нечестю служив і мав погану вдачу. Блаженний Єпіфаній, взявши з церковного золота сто золотих, дав Драконові й викупив з пут і боргу Євгномона-римлянина. Один же з дияконів на ім'я Карин, гордий і непокірливий, злости і заздрости сповнений, нарікав на святителя через золото церковне й инших клириків на нарікання зрушив, кажучи: "Чи бачите прибульця цього, ось хоче все, що є в церкві, витратити. І будемо ми винуваті через втрату скарбу церковного" . Був же той Карин багатий і шукав, як вигнати Єпіфанія з престолу, щоб самому на ньому сісти. Постали тому всі клирики на Єпіфанія і сказали йому: "Не досить тобі, що прийшов сюди убогий, нагий, святительську честь прийняв, але ще і маєток церковний, який не є твоїм, як подорожній і прибулець витрачаєш. Або ти віддаси церкві сто золотих, або йди звідсіль туди, звідки прийшов". Святий же Єпіфаній терпів мовчки. А викуплений з пут боржник пішов до Риму, продав все своє і скоро повернувся до святителя Божого Єпіфанія, несучи багато золота. Те все дав у руки Єпіфанієві і сам віддався на службу Богові і архиєреєві Його, і прожив при Єпіфанію святому до кончини своєї. Святитель же з принесеного золота взяв сто золотих, віддав Каринові-диякону, кажучи: "Ось церковне золото, позичене на викуплення боржника". І взяв його Карин, а святий решту золота римлянинового роздав потребуючим. Карин скликав клириків, хвалився, пишаючись і кажучи: "Ось золото, що витратив Єпіфаній, я допитом допитав його від нього". Клирики ж почали викривати погану вдачу Каринову, що і їх на гріх нарікання і образу святителя зрушив, і веліли йому з гнівом, аби повернув святителю золоті. "Має-бо, — казали, — владу святитель над церковною скарбницею, аби витрачати з неї на милосердні діла, як же захоче". Багато же й иншої тяжкої шкоди і кривди Карин-диякон чинив Божому угодникові, але той все те з покорою терпів.