Одного ж дня, коли мав святитель Христовий усіх клириків у себе на обіді й говорив до них слова Божі, тлумачачи якісь у Писанні Святому таїнства, ворон, перед вікно прилетівши, почав своїм голосом кричати, а Карин, насміхаючись з повчання святителевого, сказав до инших клириків: "Хто з вас знає, що ворон той, крякаючи, каже?" І ніхто ж не відповідав Каринові, всі-бо уважно слухали слів архиєреєвих. Казав же те Карин і вдруге, і втретє, питаючи, хто би то був розумний, щоб зрозумів воронову мову. Але ніхто суєтних слів Каринових не сприймав, слухаючи богонатхненної бесіди Єпіфанія святого. Тоді посмів до самого святителя сказати: "Якщо ти премудрий, то скажи мені, що ворон той говорить своїм голосом, і, якщо скажеш, володітимеш усім моїм майном". Святий же, поглянувши на нього, сказав: "Знаю, що каже ворон. Каже про те, що ти відтепер не будеш дияконом". І зразу від слова святителевого найшов жах на Карина, з жахом і хвороба якась тілу трапилася, і не зміг більше при трапезі сидіти, вели раби його в дім його, і зранку помер на ложі своєму. І напав страх і тремтіння на всіх клириків, і з тої години всі зі страхом корилися святителеві Христовому Єпіфанію і шанували його. Жінка ж диякона того була богобоязлива, бездітна ж. Вона, зібравши все майно, що після мужа залишилося, принесла до єпископа, віддаючи те церкві й убогим, і сама віддалася на службу Богові. Хворіла ж на одну руку десять років, нічого не могла нею робити чи тримати, розслаблена була та рука зовсім — її хресним знаменням Єпіфаній святий здоровою зробив. Поставив вдову ту дияконесою — як цнотливу і служіння церковного достойну. Мав же великий той архиєрей Божий і ту благодать від Господа, що сподоблявся в час приношення безкровної жертви бачити зішестя Святого Духа на поставлені Святі Дари. І поки не закінчував молитви возношення, доти бачив Божественне Духа Святого зішестя. Якось, коли служив він і звичну молитву возношення промовляв, не було знамення зішестя Святого Духа. Не закінчував через те молитви, знову почав її читати від початку, але й тоді не зійшов Дух Святий. Це ж зробив і втретє і, Духа Святого не бачивши, здивувався, і почав плакати, і подумки до Бога молитися, аби сповістив йому, з якої причини позбавлені Духа Святого поставлені Дари. Тоді, поглянувши на диякона, що стояв ліворуч і тримав рипіду, побачив, що з лиця він чорний, поганий, проказу на чолі має. Тому забрав від нього рипіду, сказав до нього покірно: "Дитино, не приймай нині причастя Божественних Дарів, але йди до дому свого". Коли відійшов диякон від божественного вівтаря, зразу побачив преподобний Єпіфаній благодать Духа Святого, яка зійшла на поставлені Дари. Після закінчення Божественної Літургії прикликав святитель диякона, питав, який гріх його, що не допускав зішестя Святого Духа на Чесні Дари. Той же розповів правду, що тої минулої ночі був разом з дружиною своєю. Тоді святий Єпіфаній, скликавши всіх пресвітерів, і дияконів, і весь клир свій, сказав до них: "Хто з вас, о діти, сподобився вівтарного служіння, відв'яжіть взуття тілесних безсловесних пристрастей, не входьте до божественного вівтаря, зв'язані любовними бажаннями, послухайте апостола святого, який каже: "Ті, що мають жінок, як ті, що не мають, будуть". Тому з того часу святитель Христовий Єпіфаній не ставив у дияконство і пресвітерство тих, що мали жінок і тілесним пристрастям скорялися, але мужів святих, що чернече життя доброчесно відбували, чи вдовували чесно без гріха, і виглядала церква його як красна невіста, прикрашена чистими служителями.