ди із храмів Господніх викидали, і ногами топтали, і вогнем палили. Називав-бо їх ідолами, а тих, що поклонялися їм, — ідолопоклонниками. Противився йому міцно святіший патріярх Герман: то благорозумних і чесних з духовного чину мужів до нього посилаючи, то сам, приходячи і розмовляючи з ним, настановляв і переконував зупинитися в поганому тому починанні, але нічого не досягнув. Якось сказав до нього: "Я чув одного святого мужа пророцтво, що має колись бути скинення святих ікон від зловірних, проте у твоє царство нехай не буде того". Допитувався цар наполегливо, у який час і за чийого царювання має те бути. Казав святий Герман: "Має бути якийсь цар на ім'я Конон, той на ікони святі повстане". Сказав Лев Ісаврянин: "Насправді я — Конон, те-бо ім'я мені при хрещенні дане. Левом же мене прозвано пізніше, отже, має те пророцтво справдитися за мого царювання". Сказав йому святий Герман: "Ні, володарю, не буде того, хай не збувається таке погане у дні володарювання твого: той-бо, що хоче зробити те зло, — антихрист, ворог Божого воплочення. Згадай, о царю, присягу, якою перед прийняттям царства присягав, — берегти святу віру непорочною, нічого ж із передання святих апостолів і богонатхненних отців не відкидаючи ані нічого нового протилежного не вносячи". Цар же, такі слова святішого чуючи, то соромився, то лютував і шукав на нього провини, як би його не як ісповідника істини, але як якогось крамольника і бунтівника з престолу вигнати. Знайшов же злому своєму намірові помічника — Анастасія, учня Германового, саном пресвітера і вдачею — другого Юду. Йому цар обіцяв патріяршество царгородське після вигнання Германа, той же обіцяв цареві помагати у викиданні і руйнуванні ікон. І ворогував Анастасій на святого Германа, намагався ще перед його вигнанням забрати в нього престол. Герман же святий духом провидів погане його бажання і передбачив, що має бути потім Анастасієві, що й провістив йому так. Коли Герман святий входив у царську палату, Анастасій за ним гордо йшов і наступив ззаду на довгий кінець одягу його. Святий же, оглянувшись, сказав йому: "Не поспішай, настане година, коли швидко вестимуть тебе на Диппін". Проте Анастасій й инші з ним, що те чули, не зрозуміли, що сказав святий Герман, пізніше ж, згадавши, пізнали, коли сказане збулося. Диппін же — місце в Царгороді народне, на якому відбувалися звичайно видовища. Як же те пророцтво святого сповнилося, пізніше скажемо. А святий Герман мужньо і небоязливо мечем слова Божого, як добрий воїн Ісуса Христа, з єретиками воював. Послав одного з найкращих служителів церковних до царя, кажучи: "Не годиться тобі, царю, на Бога, Творця твого, що дав тобі життя і царювання, безчинно возвишатися. І, як же кажеться, рухати непорушне — не годиться тобі переступати меж святих Отців, які вони у давні часи поклали. Бо людський образ, від Бога Слова з Пречистої і Пресвятої Діви прийнятий, винищив усі бісівські служби, і все ідолопоклоніння зникло. Подобу ж людську Христа, яку на дошці фарбами пишуть, і тої, що народила Його невимовно, і святих угодників Божих зображення вшановувати нам передалося від отців і вчителів. Передалося те сімсот двадцять п'ять літ тому, відколи ж Господь наш в образі нашому до нас прийшов. Після його Вознесення жінка, яка від кровотечі дотиком до краю Його ризи зцілилася, подобу Його на знак вдячности зробила. Але перед тим сам Господь Божественне лице своє на обрусі зобразив, Авгару в Едес послав. Тоді святий євангелист Лука подобу Пречистої Діви Богоматері зобразив. Через те божественні Святих Отців собори, які в різний час і в різних місцях були, не топтати, але шанувати ікони святі веліли. Знай тому достеменно, о царю, що коли беззаконну ту іконоборну догму утвердити хочеш, я перший ніяк же на те не погоджуся, але готовий і кров свою пролити за образ Христа мого, який свою пролив кров, щоб оновити впалий образ душі моєї. Очевидно, що безчестя, якого завдають образові Христовому, на першообраз Його виливається (тобто на самого Христа), так само і честь, яку Йому приносять. Годиться тому нам, як вірним рабам Христовим, за честь Господа нашого і померти". Знову в инший час Герман святий сказав цареві: "Якщо я — Йона, вкиньте мене в море, бо без вселенського собору нове щось про віру законоутверджувати не є я сильний". Тоді бачачи, що ніяк не зможе відвернути царя від єресей, святий омофор свій патріярший у божественному вівтарі на святій трапезі поклав, покинувши сан свій. А цар через сміливі його слова гніву сповнився, послав воїнів своїх, як на війну озброєних, аби кулаками святого били і, всіляко вдаряючи і штовхаючи, безчесно з дому патріяршого вигнали. Він же пішов на безмовність чернечу, инші дні свої пробув між ченцями і спочив з миром у Господі, на патріяршестві прожив чотирнадцять літ і п'ять місяців.