ого, у сонному видінні, кажучи: «Встань скоро, і приготуй рабів своїх і худобу, і йди за сином своїм у Тракію, його на муки за свідчення Ісуса Христа повели, після кончини маєш поховати тіло його». Пименія ж блаженна, прокинувшись, не переживала серцем за сином, але більше радости і веселости сповнилася — зразу, вставши і все, що на дорогу, швидко приготувавши, пішла поспіхом у путь ту, якою ж син її ведений був, і наздогнала його в Катаргені-граді. У нього увійшовши, побачила святого, якого перед народом судив Тиверіян, допитував і мучив, і з великої радости возвала голосно до любого свого сина, кажучи: «Бог Вишній, Пастир добрий, хай допоможе тобі, дитино моя». Чув же Тиверіян голос її, питав: «Чий це голос?» І не зрозумів, звідки був голос той: багато люду навколо стояло. І сказав Тиверіян до мученика: «Принеси жертву богам, окаянний». Відповів же святий: «Я принесу жертву Богові — жертву хвали». Сказав кат: «Хіба ти не казав, що Бог ваш жертв не потребує?» Відповів святий: «Не потребує Бог мій таких жертв, які ви приносите ідолам вашим, а потребує жертви правди і святині, бо Бог праведний і святий». Тоді звелів Тиверіян свічками палаючими обпалити тіло його, кажучи: «Побачимо, чи прийде Бог забрати його з рук моїх». Коли ж обпалювали святого, звів очі він свої вгору, кажучи: «Слава Тобі, Господи Ісусе Христе, що архангела свого Михаїла у Вавилон послав і трьох отроків з вогню врятував. Ти, Господи, і мене визволи від години цієї болісної і осором ката силою своєю, щоб і я з Давидом сказав: «Пройшли ми крізь вогонь і воду, і вивів Ти нас у спокій». Тиверіян же, бачачи, що вогонь не торкається мученика, осоромився і звелів воїнам вести його зв'язаного в дорогу поперед себе. Мати ж, бачивши, що сина її з-перед лиця катового відвели, просила воїнів, аби дозволили їй підійти до сина і порозмовляти, — і не боронили їй. Святий же мученик, бачивши матір свою, сказав: «Добре ти прийшла сюди, пані мати моя. Іди за мною аж до місця, на якому маю сповнитися, як же явив мені Господь мій». Деякі з воїнів говорили: «Блаженний ти, Олександре, бо велика віра твоя, великий Бог християнський. Ось які великі муки за нас ти підняв і нічого злого з тобою не сталося». Те сказавши, ішли в дорогу, за велінням Тиверіяновим. Коли прийшли до джерела, що було там при шляху, сіли спочити і почали їсти хліб. Просили ж і святого мученика Олександра, щоб і він скуштував з ними, вже бо чотирнадцять днів було, відколи ж святий нічого не їв — ані хліба, ані води. Але він молитву собі за їжу мав, схилив коліна і почав співати псалом: «Підняв я очі свої вгору, звідки ж прийде допомога мені. Допомога моя від Господа, що створив небо і землю». Господи Ісусе Христе, збережи мене, агнця Твого непорочного, аби не порадів ворог мій через мене. Пізнав я ім'я Твоє — не осором мене, Владико, перед катом, але пошли ангела свого і правицю свою і будь мені помічником і покровителем». Коли закінчував молитву свою, став перед ним ангел Господній, кажучи: «Не бійся, Олександре, почув-бо Господь молитву твою, і посланий я від Нього допомагати тобі». Коли те сказав до святого ангел, воїни, почувши голос, що промовляв до мученика, але нікого не бачивши, злякалися вельми і зі страху на землю попадали. І сказав до них блаженний: «Що побачили, браття, що, полякавшись, попадали?» Вони ж мовили: «Чули ми голос Бога твого, що говорив до тебе, і страх напав на нас — через те попадали». Коли воїни це до святого Олександра говорили, наздогнав їх Тиверіян, були ж з ним і градоначальники, що супроводжували його. І спитав Тиверіян: «Як називається те місце?» І сказали йому: «Назва місця цього — Судне місце». Сказав Тиверіян: «Якщо це місце судним є, то годиться нам на ньому суд вчинити. Приведіть перед мене Олександра-християнина». Коли став перед ним святий, сказав до нього Тиверіян: «Чи перебуваєш ще в безумстві своєму і не хочеш богам поклонитися? Але, як вже бачу — серце твоє озлоблене. Я ж справді милосерджуся над тобою і через те до богів, володарів вселенної, хочу тебе навернути». Відповів йому мученик: «Нечестивче, осліплений розумом, сину диявола, ти передався батькові своєму сатані, як можеш милосердитися наді мною? Сатана ж бо, батько твій, ні до кого не є милосердний, але всіх хоче в геєну вогненну зі собою затягнути і стратити». Сказав Тиверіян: «О погана голово, так мені відповідаєш, ніби я рівний тобі. Чи того безчестиш мене, що шкодую тебе? Хіба не годиться тобі більше шанувати мене за мою до тебе доброту і лагідність, а не докорами докоряти мені?» Відповів святий: «Справді подібний ти на батька свого сатану. Маєш озлоблене серце своє, твердіше від каменя, не розумієш хіба: місце це називається Судним, що показує очевидно, що скоро наздожене тебе Суд Бога, який має судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його. Тоді пізнаєш, чи не казав я тобі правди. Засудить тебе Бог, бо ти без милосердя судиш раба Його. Бачить він, наскільки несправедливо й люто мучиш мене. Та знай, що ці муки мені славу принесуть, тобі ж — згубу велику приготують». Це чуючи, Тиверіян розпалився гнівом вельми і звелів залізні колючки по землі розстелити і по них волочити мученика. Святий же, так мучений, мовчав, наче не відчував муки. І пізнав Тиверіян, що Олександр не відчуває муки, — більше розлютувався і звелів чотирьом воїнам бити його сукуватим залізом. Мученик же, битий, взивав до ката, кажучи: «Чи такі муки, які мені накладаєш, о нечестивче? Додай инших, лютіших, я-бо, допомогою Христа, Бога мого, не відчуваю болю від цих мук». Сказав Тиверіян: «Розшматую тебе на частини, і у вогонь тебе вкину, і попіл твій розвію, й ані сліду пам'яті про тебе не землі не залишу.