І побачу, чи прийде Христос твій і забере тебе з рук моїх». Відповів святий: «Стратить тебе Христос мій, не гаючись, тіло ж твоє і кості твої розсипані будуть по землі: не повернешся до Риму і лиця царя свого нечистого не побачиш, бо знищить Господь пам'ять твою із землі, що не пізнав ти Його, окаянний, не вшанував Того, хто дав тобі честь і владу цю. Якби ти Його пізнав, на небі зміг би жити, нині ж, Бога живого покинувши, полюбив сатану, батька свого, з ним тому в геєну вогненну вкинений будеш. Я ж восхвалю повсякчас Владику, Спаса мого Ісуса Христа, який визволить мене з рук твоїх і сподобить мене благодаті своєї на славу Його навіки». Таке чуючи, кат занімів лицем від гніву, проте звелів перестати мучити святого: день хилився до заходу, захотів там заночувати і, повечерявши, спочив, і бачив у сонному видінні ангела Божого грізного з оголеним мечем, що явився йому і сказав: «Нечестивий, ось я прийшов на тебе, бо раба Божого Олександра ти люто мучиш. Знай-бо, що зразу мечем цим можу убити тебе, але терплю тебе до часу. Ти ж, вставши, іди поспіхом через Ілирик до Візантії, бо наблизилася кончина Божому рабові Олександру». Тиверіян же зразу з жахом прокинувся і тремтів зі страху. І прикликавши тих, що були з ним, поважних мужів, радників своїх, розповів їм про страшний той сон. Ті ж сказали йому: «І ми хотіли казати тобі, аби не мучив настільки жорстоко й несправедливо чоловіка того, але не сміли. Чули ми, що великий є Бог християнський і кидає у вогонь невгасимий тих, що мучать рабів Його». Тиверіян же більше злякався і велів у ту ж годину ночі воїнам, аби вели мученика наперед, а сам, вставши, за ним ішов. І минули багато градів, не входячи в них: спішили-бо до Візантії, за велінням ангела, бо сонне те страшне видіння багато днів у пам'яті тримав, і боявся, і не смів нічого злого мученикові робити.
Переходячи ж край Ілирицький, Тиверіян наблизився до граду Сардикії. І вийшли назустріч йому градоначальники, проте не увійшов у град, але минув його. Християни ж, що були в граді тому, чувши, що Тиверіян-тривун з Риму йде, веде за собою якогось мученика, вийшли всі з града — не для того щоб тривуна, але щоб мученика побачити. І бачили його, осібно веденого, збіглися до нього і, припавши до ніг його, казали: «Моли Бога за нас, Христовий страстотерпче». Він же сказав до них: «Моліть і ви Господа за мене, брати, аби закінчив я шлях свій у Христі Ісусі і сподобився обіцяний мені вінець прийняти зі святої Його Правиці». І вели далі святого мученика. Коли минули град Клісуру, наблизилися до Вономасійського Полчища (місце так називалося), що лежало від Филипополя за сорок поприщ, і стали там. Почав забувати вже Тиверіян страшне те видіння, що було йому в сні. І, поставивши мученика святого на допит, спитав його: «Чи ще, Олександре, перебуваєш у непокорі своїй і не хочеш до милосердних богів наших приступити і принести жертву Дієві й Асклипію, що володіють вселенною?». Відповів святий: «Осліплений умом сину сатани, чи ще що инше хочеш почути від мене, більше від того, що бісам жертви не принесу?» Сказав Тиверіян: «Не буде того, щоб я переконував тебе поклонятися бісам, але Дієві і Асклипію, богам великим». Відповів святий: «Безумче, хіба не розумієш, що Дій твій і Асклипій — біси?» Сказав Тиверіян: «Клянуся богами, що зроблю твоє ім'я ганебним у цілій землі за ті образи, які чиниш мені і богам моїм». Відповів святий: «І я цього бажаю, щоб мною прославилося ім'я Господа мого Ісуса Христа по всій землі». І сказав Тиверіян до воїнів, що перед ним стояли: «Відведіть його від лиця мого, бо не можу образ від нього терпіти, ведіть же його до Филипополя і вкиньте до темниці, допоки і я прийду туди». І вели мученика у град Филипів, і посадили до темниці. Чули ж громадяни про прихід Тиверіянів, вийшли назустріч йому. Він же увійшов у град, готував жертву Дієві і Асклипію. Християни, які в граді тому були, довідавшись про святого мученика Олександра в темниці, зійшлися всі і просили сторожа темничного, аби впустив їх побачити мученика Христового, — і не забороняв їм сторож, бо й він Бога боявся. Коли ж зайшли всередину і побачили святого, що сидів у путах зв'язаний, припадали до ніг його, цілували пута його і казали: «Благослови нас, страстотерпче Христовий, і батьківщину нашу благослови, бо ми, християни, мешкаємо в граді цьому з великим страхом: ігемон градський щодня шукає, щоб мучити нас, але не може нас від Христа відвернути. Багато нас тут, благодаттю Христовою, і деякі з найперших громадян серед нас, і сподіваємося, що сила Христа переможе нечестиву еллінську віру і буде весь град Христа славити. Ти ж, Христовий страднику, перетерпи до кінця, допоки добре шлях свій закінчиш».