Після того не з'являвся раб Божий у граді, як же звичай мав ходити: переставився до Господа в наметі своєму — ніхто ж про кончину його не відав. І несли святу душу його в Небесний Єрусалим святі ангели, вони ж і на землі з тілом, як Авакума, його несли. Раптом пахощі великі цілий град наповнили — і всі зі страхом дивувалися через незвичний той запах, і один одному казали: «Звідки виходять ці пахощі?» Не знали-бо, що вже переставився угодник Божий. Чоловік же один ішов біля намету святого і відчув сильніші пахощі, що виходили з намету, заглянув у нього і побачив, що святий на землі лежить лицем догори і зігнені руки хрестоподібно, як же годиться, має. І пізнав, що вже помер, побіг і сповістив иншим людям. І прийшли богобоязливі мужі, які знали богоугодне святого життя і любов до нього мали, поховали чесне і многотрудне його тіло на тому ж місці, де переставився. У той час прибув і той купець, якого святий від утоплення морського врятував, і, припадаючи до гробу святого зі сльозами, розповідав усім чудо, яке було. Тому порадилися благоговійні люди, збудували, благословенням святителя, над гробом блаженного церкву Вознесення Христа Бога, який возніс вибраного з людей своїх. Із гробу святого Ісидора почали подаватися чудесно зцілення від усіляких хвороб тим, що з вірою до нього приходили, на славу Господа нашого Ісуса Христа, що з Отцем і Святим Духом славлений навіки. Амінь.
Місяця травня на 15-й день
Житіє преподобного отця нашого Пахомія Великого
Преподобний отець наш Пахомій родом був із Тиваїди, краю Єгипетського, від батьків, нечестивих ідолопоклонників, наче лілія з терну, народився. Його ж Господь наш Ісус Христос до своєї святої служби ще в дитинстві вибрав: коли малому дитинчаті Пахомію дали батьки скуштувати з ідоложертовного, він, з'ївши, зразу ж вернув, наче отруту душешкідливу, — не могла частки бісівської вмістити в собі утроба тої дитини, в душі якої мав жити Бог. Коли Пахомій підріс, повели його батьки до храму ідольського, що стояв при ріці Нілі, і там в ідолі жив біс, який давав відповіді людям на запитання їхні. І зваблювалися люди, вважаючи, що ідол, бог їхній, розмовляє з ними. Коли Пахомій туди прийшов, біс замовк — і став німим ідол. Дивувався ідольський жрець, що бог їхній занімів, і просив його багатьма жертвами, аби промовив до них, проте той не міг нічого сказати. Тоді відкрив йому біс таємницю ту, що через прихід Пахомія не може до людей говорити. І поглянув жрець на хлопця, возвав голосно, кажучи: "Нащо привели сюди ворога богів наших, виженіть його звідси швидко!" І сумні були вельми через те батьки Пахомія, і дивувалися, кажучи собі: "Ким має бути дитина ця, що й із жертв нічого скуштувати не може, вертає?" І, не розуміючи, мовчали. Тоді віддали його на навчання книг єгипетських і давньої філософії. У той час став царем Константин Великий, він збирав військо на Максентія-ката. І дійшли магістріяни царські до єгипетських країв, багато юнаків у чин воїнський насилу взяли, серед них же був і Пахомій, хлопець літ двадцяти від народження свого. Морським же шляхом у кораблі з ними плив. Пристали вони до одного християнського града у Тиваїді, що називався Оксирнихос. І тримали там під вартою взятих юнаків. Мешканці ж міста, бачивши і чуючи, що юнаків тих твердо пильнують, змилосердилися над ними і, за звичаєм християнської гостинности, принесли їм те, що на потребу, — досить їжі і пиття, — і втішили ж їх у печалі. І дивувався Пахомій, бачачи таку любов від мешканців. Довідавшись від тих, що були з ним, що християни до всіх милостиві, а найбільше до подорожніх, питав про назву ту: що то є "християни", ще-бо не чув про ім'я Христове ані про християн. І розповіли йому так: християни — люди благочестиві, вірять в одного Бога, що на небі живе, Творця всіх і Вседержителя, і в єдинородного Його Сина Ісуса Христа, і в Духа Святого; мають добру вдачу і є милосердними, усім чинять добро і просто так все дають потребуючим, від одного Бога сподіваючись винагороди. Те чуючи, юнак Пахомій дивувався християнській вірі, і просвітився думкою, і розпалився серцем на страх Божий, і радів духом через те, що почув ім'я Христове. Відлучившись трохи від дружини своєї і на самоті будучи, простягнув руки свої до неба і сказав: "Господи, Боже християнський, що створив небо і землю, якщо, дивлячись, зглянешся на смирення моє і подаруєш мені пізнання божества Твого, і визволиш мене від печалі цієї, працюватиму для Тебе у всі дні життя свого і за заповідями Твоїми жити буду". Так помолившись, постановив в умі своєму без забуття пам'ятати єдиного правдивого Бога, якого християни шанують. І, відпливши звідти з иншими воїнами, пильнував себе уважно від усіляких небогоугодних діл: якщо коли траплялися йому насолоди тілесні чи инші якісь світські бажання, відвертався всіляко від них, пам'ятаючи молитву ту, в якій обіцяв істинному Богові богоугодне життя. І просвітлений був в умі якоюсь божественною благодаттю. Любив же чистоту тілесну вельми з юного віку і зберегти її непорочною намагався.