Коли ж великий і благочестивий цар Константин вірою в Христа переміг своїх ворогів і мирним стало його царювання, розпущено було воїнські полки і розійшлися воїни хто куди хотів, тоді й Пахомій із полків на батьківщину повернувся, зразу у верхню Тиваїду з поспіхом пішов і в одному селі, що називалося Хиновоскія, у церкву християнську увійшовши, просив святого хрещення. І там, оглашенний і віри святої навчений, прийняв хрещення святе і сподобився Причастя Божественних Таїнств. Після того дня настала ніч — бачив у сонному видінні росу, що з неба сходить, вона наповнила правицю його і згусла у правиці, стала наче мід. І почув голос згори, що говорив до нього: "О Пахомію! Розумій, що бачиш, — це-бо знамення благодаті, яка тобі від Христа Бога дається". І від того видіння блаженний Пахомій більше зранився любов'ю Божою і вельми розчулився, забажав вельми чернечого життя. Чув же про одного відлюдника на ім'я Паламон, який у пустельному місці жив, — пішов до нього і, досягнувши келії його, постукав у двері. Старець же через віконце виглянув, спитав: "Чого хочеш і кого шукаєш?" Пахомій сказав йому: "Бог послав мене до тебе, щоб ти зробив мене ченцем". Сказав йому старець: "Не можеш бути ченцем, бо немале те діло — чернецтво, і багато, прийшовши сюди, але чернечого подвигу не стерпівши, назад повертаються". Сказав йому Пахомій: "Не всі люди мають однакову вдачу, прийми мене лише, і сам час покаже, чи можу витерпіти невигоду чернечого життя". Сказав йому старець: "Говорю тобі, що не зможеш терпіти. Іди в якесь инше місце і випробуй себе постом досить часу. Після того прийдеш до мене, і прийму тебе. Я-бо тут живу суворо і, благодаттю Христовою зміцнюваний, нічого иншого не їм, окрім хліба і солі, олії ж і вина зовсім ніколи в уста не приймаю, без сну ж у молитві і повчанні божественних слів до півночі, часто й цілу ніч перебуваю". Це казав старець, не повстримністю своєю пишаючись, але юнака-мирянина відсторонити від себе хотів. А Пахомій, це чуючи, більше розпалювався бажанням такого в Христі життя і сказав до старця: "Вірю Богові, що твоїми святими молитвами подасть мені силу і терпіння і наставить мене через тебе на це суворе життя". Тоді преподобний Паламон, бачивши його до Бога ревність і поклик у ньому Божий зрозумівши, відчинив перед ним двері, і всередину запросив його, і в чернечий образ одягнув. І перебували вкупі обидва у пості і молитвах, і трудилися в ділі ручному. Було ж діло його — прясти вовну і ткати веретища, не задля прибутку якогось, але щоб із труду рук своїх убогих годувати.
Коли ж на всенічних молитвах стояли і бачив старець, що учень задрімав, кликав його, виходили з келії і, наповнюючи кошики піском, носили пісок той на инше місце і висипали. Так трудили тіло своє, відганяючи від себе сон, щоб ум бадьорий був у молитві. Сказав же старець до учня: "Чувай, дитино, і не спи, аби не звабив тебе спокусник і щоб не марним був труд наш". Бачив же преподобний Паламон блаженного Пахомія у всьому послушного, повстримного ж і у всіх постницьких подвигах нелінивого, що із сили в силу добродійну встигає, — радів духом і славив Бога. Коли ж надійшов пресвітлий святої Пасхи день, сказав старець до учня: "Тому що цей день святковий і для всіх християн Воскресення Христове є радістю і торжеством, приготуй і нам, брате, обід, щоб їли ми на славу Божу й возвеселилися". Той же зразу зі старанням хотів наказане виконати: взяв трохи олії3, влив у сіль і поставив на трапезі. Наблизився ж до трапези старець і, олію в солі побачивши, вдарив себе рукою по чолі і сказав зі сльозами: "Господь мій розп'явся, зневажений був, від ударів в лице постраждав, а я маю олію їсти?" І не сів скуштувати трапези, допоки сіль ту з олією не забрано й иншої не покладено.