Через якийсь час прийшов до нього старший по крові брат Иоан, що шукав його. Відколи-бо прийняв Пахомій святе хрещення, не повертався у дім свій до батьків і родичів своїх, але зразу пішов у пустелю. І шукав брат його Иоан всюди: вже-бо й він прийняв святу віру й охрестився. Бачивши один одного, зраділи й поцілувалися, і почав Иоан жити разом з Пахомієм і наслідувати життя його. Так перебували обидва в законі Господньому, день і ніч повчаючись, за земне не дбаючи, а те, що мали з труду рук своїх, роздавали потребуючим, не турбуючись про завтрашнє. Постом, чуванням й иншими різними погамуваннями тіло своє умертвляли, втішаючись надією на Воскресення і майбутнє блаженство на небі. Шануючи житія святих і розмірковуючи про їхні подвиги, намагалися і самі такі здійснити. Тоді згадав преподобний Пахомій про обітницю, яка йому була від Бога, про те, що має багато братів зібратися до нього на спасення. Почав разом з братом будувати келії. Пахомій-бо хотів створити більший простір для монастиря, Иоан же, про безмовство і скруту чернечу повчаючись, хотів, аби тісніша була монастирська загорода. І, втомившись, сказав до Пахомія: "Зупинись у величанні й розширенні себе, не потрібно це". Пахомій же, те чувши від брата, розгнівався на нього, що нерозумно докорив йому. Проте, покірний, нічого всупереч йому не сказав, шануючи старші літа брата. Коли ж настала ніч, замкнувся у келії своїй, почав плакати і в молитві сповідатися перед Богом, кажучи: "Горе мені, бо мудрування тілесне ще в мені є і ще за тілом ходжу. Після такого навчання духовного ще гнів мною володіє. Помилуй мене, Господи, щоб я не загинув. Якщо-бо Ти не утвердиш мене благодаттю своєю і знайде в мені якусь частку своїх діянь ворог мій, поневолить мене собі як того, хто переступив закони Твої, написано-бо: "Якщо хтось здійснить цілий закон, згрішить же в одному, буде у всьому винен". Вірю ж, Господи, що багато щедрот Твоїх поможуть мені, і навчуся я ходити дорогою святих угодників Твоїх, до передніх тягнучись, про задніх забуваючи. Бо від віку святі Твої, з допомогою Твоєї благодаті, осоромили ворога й вельми прославилися. Як же я навчу, Господи, тих, яких Ти в чернече життя через мене прикликати обіцяв, коли спершу не переможу своїх пристрастей, що плоттю поборюють душу мою, і якщо не збережу закону Твого без вади? Але вірю, Господи, що коли Ти подаси мені допомогу, зроблю те, що миле перед очима Твоїми, і простиш мені всі гріхи мої". Так блаженний до Бога взивав, цілу ніч провів у молитві, зі сльозами потіючи, і від великого поту (був-бо час жнив, понад міру у краях тих спекотний6) зробилося під ногами його наче болото. Був же у нього звичай, на молитві стоячи, мати простягнені вгору руки і ніяк же їх не опускати і не згинати до закінчення молитви, але так стояти, наче на хресті висячи. Так трудячи тіло своє, душу ж до богомислія возводячи, потів дуже.