Жив преподобний Пахомій богоугодно, всім на користь. Єпископ града, що Панопіль називався, на ім'я Вар, прислав до нього прохання, кличучи його у град свій, аби влаштував у ньому монастир за своїм уставом і чином. Преподобний, взявши декого з учнів своїх, серед них же був і Теодор, пішов туди і захотів відвідати один близький до дороги монастир свій. У нього входячи, побачив, що одного з братів на поховання з великими псалмоспівами виносили, і собор великий людей був, серед них же і батьки, і родичі померлого були. Звелів тим, що несли, зупинитися і перестати співати: бачив ясними очима, що не корисне було душі померлого таке почесне поховання, бо життя його було погане, у ліні та гріхолюбстві. Тоді звелів скинути з мертвого одяг коштовний і спалити його зразу, тіло ж наге без усілякого псалмоспіву і чести за монастирем поховати. Через те всі дивувалися, але сказати щось всупереч великому отцеві не сміли. Батьки померлого, і родичі, і деякі з братів просили отця, аби змилосердився над мертвим і звелів звичному, за правилом церковним, бути похованню. Святий же сказав до них: "Я, брати, справді більше від вас милосерджуся над померлим, ви-бо про тіло його турбуєтеся, я ж про душу його піклуюся і роблю те, аби через таке безчесне поховання відраду якусь душа його отримала від милосердного душелюбця Бога". І замовкли, чуючи такі слова від отця святого.