Трудилися довго слуги в катуванні, звелів ігемон зняти з катівні Теодота святого, замкнути в темниці й пильнувати до другого допиту. КОЛИ Ж вели мученика через град в ув'язнення темничне, мав зранене ціле тіло, самими ранами перемогу свою над катом і дияволом показував. Багато людей оточувало його, як на видовище якесь, дивилися, а він показував силу Христову, кажучи: "Дивіться всі, наскільки чудесна і всесильна сила Христа, Господа мого, як Він тим, що страждають за Нього, дає не відчувати тілесного болю від ран і неміч тілесну робить сильнішою від вогню, і низько народжених людей піднімає на таку сміливість, що накази царів і погрози князів ні за що мають. Ще ж Владика наш, не дивлячись, дарує благодать свою невичерпно: і тим, що знатного походження, і тим, що без нього, вільним і рабам, еллінам і варварам — усім, хто вірить у Нього". І знову, показуючи свої рани, казав: "Така жертва, принесена від вірних, належить Христу, Богові нашому, який Сам спершу за кожного з нас постраждав". Так святий голосно до людей говорив, увійшов у темницю — і замкнули його в ув'язненні.
Коли ж минуло шістнадцять днів, Теотекн-ігемон звелів посеред града на місці видовищ приготувати суд. І вивів святого мученика Теодота з темниці, поставив перед судом і сказав до нього: "Підійди до нас ближче, Теодоте. Думаю, що, муками попередніми покараний, нині покинув ти свою гордість і кращим став. Справді безумно такі муки на себе стягнув, ми-бо не хотіли тебе мучити. Але вже принаймні зараз відклади впертість свою, пізнай володарювання всесильних богів, аби сподобитися дарів наших, які тобі раніше обіцяли й нині обіцяємо, якщо богам поклонишся. Коли ж ні, то зразу побачиш приготований на тебе вогонь, нагострене залізо і звірячі пащі, на розшматування твоє роззявлені". Святий же мученик відповів: "І що, о Теотекне, таке люте на мене винайти можеш, аби силу Господа мого, який укріплює мене, змогло б здолати? Хоч і дуже зранене попередніми муками тіло моє, як же бачиш, проте випробуй нову в мені міць, і різні муки частинам тіла мого додай, щоб побачити, як можу все перетерпіти". Звелів ігемон знову повісити святого і дерти залізними кігтями, попередні його рани поновлюючи. Святий же, мучений, великим голосом визнавав ім'я Ісуса Христа. Тоді, знявши з катівні, по розжарених черепках волочили страждальця. Після того знову, повісивши, дерли — і вже не було на тілі його цілого місця, суцільною став раною, язик лише цілий мав, що славив Бога і дякував Йому, з ката і слуг його, як із немічних, насміхався. Тоді ігемон, не знаючи, як ще більше мучити святого, дав на нього вирок смертний такий: "Теодота, захисника віри галилейської, ворога ж богів наших, царського наказу противника і насмішника мого, влада наша мечем потяти, тіло ж його вогнем спалити наказує, аби християни його не поховали". І вели святого за град у поле на страту. Йшло за ним багато людей, чоловіків і жінок, хотівши бачити кончину його. Досягнув же святий місця смерти, помолився до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Творче неба і землі, не покидай тих, що уповають на Тебе. Дякую Тобі, що сподобив мене бути громадянином небесним й учасником царства Твого. Славлю Тебе, що дав мені перемогти змія і стерти його голову. Прошу, аби дав Ти рабам своїм вірним полегшення від скорботи, що налягла на них, аби закінчилося на мені гоніння на Церкву Твою від нечестивих. Дай мир Церкві своїй, визволивши її від катування диявола". Коли ж, закінчуючи молитву, сказав "амінь", обернувся і побачив заплаканих братів, сказав до них: "Не плачте за мною, брати, але більше прославляйте Господа нашого Ісуса Христа, що дав мені закінчити подвиг і ворога перемогти. Я ж маю на небі зі сміливістю молити за вас Бога". Те мовивши, схилив під меч чесну свою голову — і страчений був, помер у Господі місяця червня в сьомий день. Слуги ж, зібравши багато дров, поклали на них тіло мученикове — хотіли спалити його, за велінням ката, але раптом, силою Божою, була буря велика і явилося світло, наче блискавка, блискаючи навколо тіла мученикового, і ніхто не посмів підійти, щоб запалити дрова. Довідався ж про те ігемон, звелів воїнам залишитися на місці тому і стерегти тіло, щоб не викрали його християни. Зробили воїни собі курінь з гілок вербових і тростин, сиділи там, стережучи. Пізніше було, з провидіння Божого, таке: пресвітер Фронтон, що носив перстень мучениковий, ішов із села свого до граду, нічого про кончину святого Теодота не відав. Мав же осла, навантаженого вином старим, яке віз продавати в град: був виноградарем і з того годував дім свій. Коли ж наблизився до місця того, де лежало мученикове тіло і де була сторожа воїнська, спіткнувся осел і впав. Те бачивши, воїни прибігли помогти Фронтонові, щоб підняти осла, і сказали йому: "Куди йдеш, подорожній, коли ніч налягла, зверни і спочинь з нами, бо й паша тут добра для худобини". Звернув тому до них пресвітер заночувати, а тіло мученикове лежало покрите гілками і сіном. І був при курені вогонь, і вечеря зготована, і кликали гостя їсти з собою. І дав їм пити. Вони ж, скуштувавши, похвалили вино, що дуже добре, і питали, скільки років тому вину. Фронтон же сказав, що п'ять. Вони ж, п'ючи вино, не знали, що гість — християнин і пресвітер, розмовляли необережно, розповіли йому про все, що сталося за ті дні: як дів сім потоплено було, бо не хотіли омити ідолів, і як Теодот-корчмар вночі взяв тіла їхні з озера і поховав, і про пошуки за ним, і як сам на суд прийшов і на муки віддався і так мужньо люті рани терпів, наче мідний і залізний. "І ось тут, — казали, — лежить обезголовлене його тіло, його ж стережемо за наказом". Пресвітер, тої бесіди їхньої послухавши, дякував подумки Богові, що дав йому довідатися про страждання і кончину Теодота святого.